"Так випало, так сталося, що місяць березень, світлий березень дав і забрав Шевченка", – мовив серединський філософ В. Думанський.
Випадковість це чи закономірність? Чи то якась таїна, чи просто так співпало, або зорі, що споглядають ліниво на землю, щось наплутали, але доля є доля. І кожен несе її як може, не відаючи, що вона принесе людині.
А Шевченкова?
Вона, здається, все робила можливе, аби перешкодити "явити себе світові". Але він здолав усі перешкоди і став самим собою, повною мірою виконав покладену на нього місію і завоював тим самим безсмертя.
Хто ж ця загадкова постать? Так, так, це він – колишній кріпак по статусу і вільний за велінням серця. Здається, лиш божественне для свідомості і духа спонукало І.Я. Франка висловитись про нього саме так:
"Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був самоуком – і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим..."
А доля? ... Переслідувала його у житті, скільки лише могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, а ні його любові до людей у ненависть і погорду, а віру в Бога – у зневагу і песимізм!
батьківщину, забрали здоров'я, можливість вільно творити й працювати. Дали йому солдатський мундир і заслали в піщані пустелі, щоб вбити живу правду, найсокровенніші думи-діти. Та сила любові до життя ("як хочеться жити... і весь світ обняти"), надія, щоб ще хоч раз побачити рідний край, його безталанну Україну, що "понад Дніпром плаче", не дали зчерствіти душі. Ніщо не могло спинити його дум. Пройшовши усі терни лихоліття, не скорився і жодного разу не поступився ні своїми поглядами, ні своєю натурою. Але, нічого не надбавши особистого, окрім переслідувань, здобув Україну і увесь світ.
...А доля?
"Той кращий і найцінніший скарб доля дала йому лише після смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко" (так пророкував
І. Франко).
...На годиннику його долі вибило рівно сто дев'яносто три. Занадто багато, як для виміру одного людського життя, і вельми мало, як на масштаби вселенської історії. І вже зовсім якась мить з погляду безначального, безконечного та безмежного часу. Одначе до таких рідкісних явищ, як Т. Шевченко, згадані виміри не надаються. Уже хоча б тому, що Шевченко ніколи не побутував у минулому, а завжди – тільки в теперішньому і грядущому часі.
...Доля ж? Яка випала! Що рухає нею? Та ж сама людина! А зорі? Лише мерехтять...
Світлана КОВАЛЬСЬКА,
вчителька Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.