Сходи територіальних громад
Ще не так давно це село було не лише ворітьми на Вінниччину, але й прикладом вмілого господарювання в місцевому сільгосптоваристві. Саме з його допомогою тут появилися чи не перші в районі сільські тротуари, розвивався належний благоустрій та соціально-культурне будівництво, а керівники, особливо Олексій Тимофійович Гончарук та Анатолій Іванович Байдалюк, й понині вдячно згадуються людьми. Сюди повчитися приїжджали немало делегацій.
Сьогодні Ставки, як і раніше, є ворітьми з Гайворонщини на Бершадщину, з гарною асфальтівкою, однак тільки це та ще приміщення більшості осиротілих виробничих будівель нагадують про минулу значимість цього села.
ТОВ „Авангард”, перейменоване в приватне сільськогосподарське підприємство, схоже, добігає свого кінця, а його працівники, вважаючи себе обманутими, як і власники паїв, особливо майнових, б’ють на сполох.
Саме такими були перші враження під час відвідин цього села у складі групи районних керівників на чолі з головою районної ради Михайлом Григоровичем Бурлакою, які прибули на загальні збори громадян.
Керівник району, знаючи тут ситуацію, розпочав свою роботу ще задовго до зібрання, зустрівшись із групою ветеранів у сільській раді. Чули б ви їх крик душі, що сільгосптовариство, якому віддали все життя і здоров’я, розікрадено групкою на чолі з директором А.Л. Бойком. А дізнавшись, що млин, олійня і крупорушка щойно перейшли в приватні руки, Михайло Григорович побував і на цих об’єктах, говорив тут з людьми.
Слід зазначити, що за скаргами людей по вже названих та ще інших проблемах, серед яких і водовідводи, в селі побували районні комісії, тому голова районної ради прийшов до людей на збори зі знанням ситуації.
Сільський голова Юрій Кузьмович Кушнір у своїй звітній доповіді самокритично вказав на недоліки та упущення свої і громади в цілому, труднощі в реалізації програми соціально-економічного розвитку села.
Адже з 552 дворів майже 20 відсотків покинутих, а з 1258 жителів більше третини – пенсіонери. Чимало працездатних через безробіття подалися на заробітки до Києва, Одеси, Москви. І хоч в школі навчається 132 учні, а в дитсадку перебувають 34 дитини, матеріальна база цих закладів, як і доріг, потребує значних капіталовкладень. Особливо відчувається в селі занепад сільгосппідприємства, 100 чоловік вийшли із нього зі своїми паями тільки торік. З нових закладів відкриваються хіба що забігайлівки. Однак люди сподіваються на краще, особливо в плані газифікації села, і вже збирають кошти, щоб разом провести газовідвід із Джулинки. Сільська влада робить все можливе, щоб забезпечити діяльність бюджетних закладів.
Немало проблемних питань підняли у своїх виступах люди. Ось лише деякі з них:
– в селі 45 власних тракторів та автомобілів, власники яких платять податок на дороги, але вони в поганому стані;
– хоч за 2 га ставка орендатор платить 1 тис. гривень і дамба вже ремонтується, та найбільшою тут проблемою є завершення водовідвідного каналу, щоб людям не заливало обійстя під час повеней, і без допомоги області не обійтись;
– старий хімсклад завалюється, а там невідомі хімікати, які з водами потрапляють у криниці;
– в селі щоразу змінюється дільничний інспектор, а нинішній навіть не прийшов на схід села, хоч і запрошувався;
– школа майже не забезпечена вугіллям, потребує ремонту покрівля і 20 років не поновлювалися парти, хоч районна влада допомогла торік встановити димохідну трубу на котельню;
– 10 років не ремонтувався дитсадок, і зараз всі діти зібрані в одній теплій кімнаті;
– автобусом до райцентру можна добратися тільки у вівторок та п’ятницю, а звідти після обіду додому – ніяк.
Та все ж головні питання стосувалися діяльності сільгосптовариства. Його керівник Анатолій Леонідович Бойко на схід села так і не прийшов (повідомили, що через хворобу). А на запитання де закон і правда, коли наживається верхівка за рахунок інших, виявляється, без судового розгляду тут не обійтися. Адже договори заключалися на оренду майна обопільно і районна влада не має права сюди втручатися.
Здивувало й інше – чимало власників майнових паїв продали їх в селі всього за 10 відсотків, а тепер „вимагають закону” про повернення їхнього майна. Саме так, за рахунок скуплених майнових паїв якийсь (?) приватник придбав млин, олійню, крупорушку, які, до речі, чомусь були розпайовані.
Михайло Григорович Бурлака говорив з людьми відверто, не обходячи гострих кутів. Саме тому його виступ, як і пояснення різних питань, сприймалися присутніми з розумінням.
Окремі з них він взяв на контроль, в тому числі і більш як 3-річне невиконання заявки Людмили Грубої та 14 її односельчан про видачу їм земельним райвідділом державних актів на землю.
Покидав Ставки, а в голові звучали слова 90-річного інваліда війни: „Хто винен, що на наше село ніби бомба впала, розрушивши колгосп?”.
Однозначно тут і не відповісиш.
Павло БАЙДАЛЮК.
с. Ставки.