Марія Степанівна Голотіна в листопаді минулого року відзначила свій 80-й день народження. Більше півстоліття вона відпрацювала, служила народу, державі.
Трудову діяльність розпочала ще у воєнному сорок четвертому, після закінчення Михайлівського педучилища Волгоградської області, вчителем 1-4-х класів дитячого будинку в м. Арчегинську, де навчала дітей фронтовиків. У 1949 р. переїхала в м. Іллінці на Вінниччині за місцем роботи чоловіка, де теж вчителювала в школі. Через рік Івана Корнійовича, інженера лісового господарства, направляють на роботу в
м. Сарни Рівненської області директором ліспромгоспу. Марія Степанівна і тут працювала на освітянській ниві – закінчивши спецкурси, викладала в школі-інтернаті для глухонімих
А вже з 1960-го живе і працює в Поташні. Спочатку вчила молодших школярів, потім викладала російську мову і літературу, 5 років працювала завучем і 7 – директором школи. Останні 14 років перед виходом на пенсію очолювала Поташнянську сільську раду.
Разом з чоловіком виховали двох синів і дочку. В 1977 р. Іван Корнійович помер, і всі труднощі лягли на плечі Марії Степанівни. Довелося самій виховувати і вчити дітей, працювати, а ще й виконувати громадські доручення, бути в активі села.
В усьому – мові, діях, рухах, думках висвічується її інтелігентність та висока культура. Це людина чистоти і чесності, яка дуже критично ставиться до себе. Характер Марії Степанівни формувався у воєнні і повоєнні роки, часи відбудови народного господарства, суспільства. Життєвий шлях М.С. Голотіної схожий на долю багатьох з її покоління. За свою сумлінну працю нагороджена орденом „Знак Пошани”, багатьма медалями. Скрізь, де б Марія Степанівна не працювала, в роботі з людьми вона прагнула поставити себе на їх місце, щоб гостріше відчути проблеми односельчан і якомога повніше задовольнити їх потреби.
Хочу поділитися і своїми враженнями про цю чудову, з великої букви Людину. Нині я працюю Поташнянським сільським головою, а в свій час в 1986 р. був обраний головою колгоспу „Перемога” в цьому ж селі. Саме в цей період сільраду очолювала Марія Степанівна, впродовж 8 років мені пощастило працювати з такою прекрасною людиною, керівником. У нас ніколи не було непорозумінь у роботі, конфліктів, і це при тому, що тоді соціально-культурна сфера утримувалася в основному за кошти колгоспу. За ці роки в селі побудовано двоповерхові школу на 196 учнів і магазин, ФАП, майже 10 км сільських доріг. Ніколи не було проблем з виділенням транспорту для збору молока, картоплі від населення, а також для вивезення сміття.
В сільському будинку культури працював самодіяльний народний хор, який виступав не тільки в Поташні. Його теж утримував колгосп. Діти харчувалися в школі безплатно. Спільно з сільрадою наводили порядок в селі, біля пам’ятників, на кладовищі. Пенсіонерам, інвалідам неодноразово надавалася допомога продуктами харчування. Всього і не перерахувати того, що робилося спільно, із взаєморозумінням. Багато в чому тоді було повчитися у Марії Степанівни.
І сьогодні хотілося б, щоб у сільради і місцевого сільгосптовариства, були такі добрі стосунки, тісна співпраця. Це дасть позитивну динаміку розвитку громади, поліпшенню життя людей.
Тож хай здоровиться Вам, Маріє Степанівно, на довгі роки, а дні супроводжуються вдячністю людей за зроблене Вами. Радості і щастя Вам від усієї Поташнянської громади.
Михайло РУДЬ,
Поташнянський
сільський голова.