Микола Макарович Блащенко на роботу у Маньківський гранкар'єр прийшов ще у 1975 році. Чи то мальовнича природа тих місць причарувала, а може щось нашептали води Південного Бугу (каміння розробляється і переробляється на самому його березі), однак він і по сьогодні трудиться тут. Та ще й не сам. Водіями у цьому кар'єрі обидва його сини, знайшлася робота і дружині.
Тривалий час глава сім'ї працював машиністом бурильної установки, останні роки – бригадиром.
Обсяги виробництва нині, звичайно, не йдуть ні в яке порівняння з тими, якими вони були раніше. Додалося техніки, робочих місць, змінилося устаткування. Щебенева продукція відправляється вже вагонами.
І хоч швидко спливають з водами ріки роки, сьогодні з впевненістю можна сказати, що взамін приносять вони цій сім'ї, як і усім іншим з цього колективу, задоволення від тих перемін, які тут відбуваються. Адже і умови праці стали кращими, і заробітки.
За добросовісну працю портрет Миколи Макаровича занесено на районну Дошку пошани.