Як живий свідок, хочу розповісти про геноцид голодомором нашого народу 1932-1933 рр. та половину 1934-го. Я пишу для молодих, хто не знає про голодомор, і для таких людей, які не хочуть визнавати всього цього вандалізму та говорять, що його не було. Мій дідусь повірив у більшовицький лозунг: "Земля – селянам, заводи, фабрики – робітникам, мир – солдатам". Він любив працювати біля землі разом із своєю сім'єю.
У 1922-1923 рр. влада роздавала земельний наділ на кожного члена сім'ї. В діда було два сини, дві дочки і загальний земельний наділ склав 13 га. Згодом сім'я збільшувалася, і всі разом працювали. Це був дружний сімейний підряд. Пройшов деякий час, стали організовувати СОЗи (спільний обробіток землі). Почалася колективізація. Був лозунг: "Кто был никем, тот станет всем". Його підхопили ледачі. Були організовані комбриги (комсомольські бригади) та комнезамські бригади (комітет незаможних селян). Більшість із них не хотіли фізично працювати на землі.
Коли почалася колективізація, мій дід Микола першим написав заяву про вступ до СОЗу, але йому відмовили з невідомих причин. З'ясувалося: наше обійстя було вигідне для того, щоб на цьому місці побудувати СОЗ (пізніше назвали колгосп).
У 1930 р., в лютому, вночі з хати всю сім'ю, діда і нашу, викинули на сніг. Це був страшний бандитизм – крик, сльози та метушня. Сімейний колектив розсипався хто куди.
Особливо мені запам'ятався 1932-1933 рр. та половина 1934-го. Коли забрала влада всі поживи, родина почала вимирати – дід, бабуся, батько, брат.
Добре пам'ятаю, як моя мати дала мені два бурячки, щоб відніс дядькові Якову Кащуку, бо він помирав з голоду. Коли прийшов до нього, він лежав на соломі і попросив, щоб я йому дав буряк хоч понюхати. Коли йому дав, то дядько взяв тремтячими руками і тут же його з'їв. Через 2-3 години він помер.
У 1933 р. до мене з проханням звернулася сусідка Ілина Харун, в якої померли чоловік, мати, та ще живим був син – Тодорко. Просила мене, щоб я подивився за ним, бо вона йде в колгосп на буряки.
Коли прийшов до хлопчика, то він лежав під грушею – пухлий, прив'язаний за ніжку мотузкою до дерева. Перед його голівкою була велика миска з вареним бурячинням. Вдруге, коли я навідався, то він вже був мертвий.
Багато країн вже визнали, що голодомор – це геноцид проти українського народу, а наша Верховна Рада ще "торгується", боїться сказати правду.
Іван РУДЕНКО,
с. Джулинка.