Яланець – невелике, але гарне подільське село в нашому районі. Назва його, за переказами, походить від слів "Я – ланець", які колись пастух сказав проїжджому панові ("ланець" – одягнена в лахміття людина, старець). Інша версія доводить, що назва від численних ялин, що тут росли. Існує поселення з XIV століття.
– Ідея створити музей села зародилася років п'ять тому, – розповідає заступник директора Яланецької ЗОШ І-ІІІ ступенів з навчально-виховної роботи Любов Петрівна Десятник, – але не було приміщення, хоча весь цей час учні збирали матеріали. Це була дуже копітка робота вчителів, насамперед, класних керівників і дітей. Минулого року у школі виділили кімнату, ми впорядкували зібрані матеріали і відкрили музей.
На одному із стендів представлені матеріали з історії розвитку села, створення колгоспу. Своєрідною візитівкою поселення є споруда банку, якою на початку ХХ століття опікувався відомий краєзнавець Іполит Зборовський (його іменем названа одна із вулиць). Збереглася навіть історична фотографія 1912 р. У хронологічному порядку названі прізвища голів села, керівників господарства. Цікавий матеріал зібрано про церкву, розповідається і про священиків, які стояли на чолі церковного приходу. Окремо йдеться про школу, медалістів.
Центральне місце займає експозиція під назвою "Моє село – окраса України", де представлені старовинні знаряддя праці, зокрема, плуг, праска, два возики, стародавнє корито, в якому місили тісто, горщики, горнята, писанки, вишиті рушники тощо.
Гордість жителів Яланця – ручні витвори народних умільців, різьба по дереву, картини односельчан. Тут зібрано твори місцевих художників Олександра Мельника, Фросини Варгоцької, Григорія Мазура, Руслани Горбачевської, Мотрони Загорулько. Ольга Федоричко, наприклад, вишила портрет Т.Г. Шевченка. Секрети народного мистецтва передаються дітям. На стіні чимало вдалих робіт Алли Дерев'янко, Ольги Бойко, Юлії Лавренюк, Наталії Базалук, Олександра Зарічанського, Наталії Олійник та багатьох інших учнів.
Мешканці Яланця – працьовиті люди, які дбали і дбають про добробут громади, добились у своїй праці значних успіхів. У музейній кімнаті є стенди "Люди трудової слави", "Село пишається", на яких вміщено портрети знаних земляків і розповіді про них. Наприклад, Олена Іванівна Ситник шість років очолювала комсомольсько-молодіжну ланку, була делегатом двох з'їздів комсомолу, орденоносець. Галина Савівна Тислюк 28 років працювала дояркою у рідному селі, трудилася і в рільничій бригаді. В далекому вже 1973 р. у складі обласної делегації подорожувала країнами Європи, Азії, Африки, має численні нагороди. Село пишається земляком Анатолієм Михайловичем Куликовим, генерал-майором міліції, який 12 років був командиром легендарного полку "Беркут", а нині заступник начальника главку столичної міліції. А Борис Миколайович Гергелюк очолює Владивостоцьке пароходство, Олександр Миколайович Гончар – кандидат сільськогосподарських наук, директор Державного центру сертифікації, ідентифікації якості сортів рослин…
В музеї окремо згруповані матеріали про голодомор під промовистою назвою "Ці трагічні тридцять… чорні". "Їх подвиг житиме в віках" – стенд, присвячений Великій Вітчизняній війні. До речі, з Яланця на фронт було мобілізовано 537 чоловік, загинуло 250. В селі в роки війни під керівництвом Івана Ілліча Балабанівського діяла підпільна антифашистська група.
"Час і досі не загоїв рану, цей одвічний біль Афганістану" – стенд із фотографіями односельчан, які пройшли через горнило тієї неоголошеної війни, з розповідями про них.
– Гасло музею – "Моя земля – моя історія жива", – завершує своєрідну екскурсію Л.П. Десятник. – Це така конкретна, пошукова робота нашої школи. До речі, з відкриттям музею вона не припинилася. Діти, як і раніше, отримують цікаві завдання і продовжують з'ясовувати, скажімо, як було названо вулиці, листуються з відомими земляками…
У школі навчаються 250 учнів. Музей села, безперечно, сприяє вихованню в них патріотизму, любові до рідного краю. Задоволені музеєм і батьки школярів, односельці, які вже неодноразово відвідували його.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.