Люди пробігали повз неї і дивувались. Дощ лив, як із відра, дув сильний, холодний вітер, а дівчина в легкому, майже літньому одязі, без парасольки, повільною ходою йшла вулицею. Вона не відчувала нічого: ні холоду, ні дощу, її не цікавила думка і здивування випадкових перехожих.
Дівчина не посміхалась і не плакала, не сумувала і не раділа. Тепер вона вже не відчувала болю. Якби русалки реально існували в цьому світі, то ця бідолашна була б однією серед них. Усіма покинута, проте не ображена на життя.
Випадково вийшла на дорогу, і її ледве не збила машина. На щастя, автомобіль вчасно зупинився. Водій виявився її знайомим і другом.
– Боже мій! – вигукнув він. – Що ти тут робиш? В якому ти стані?! Наче п'яна... Мерщій сідай в авто, я відвезу тебе додому.
– Не займай мене. Їдь своєю дорогою, куди їхав. Мені не треба твоя допомога.
– Не говори дурниць. Сідай! Божевільна.
Дівчина послухалась. Коли приїхала додому, в її очах з'явився неясний блиск, обличчя змарніло, на ньому читався невиразний сум. Краплі стукали по склу, наганяючи тугу за втратою. Друг залишив її одну, переконавшись, що все буде добре.
Дивний стан. Ніби й заплакала б, стало б легше, але не може. Дивиться і не бачить нічого, слухає музику, проте не чує її, бо та музика і так вже лунає в душі давно. Дихає тяжко-тяжко, неначе повітря несправжнє, його не вистачає. На ногах ледве тримається, був би в кімнаті вітер, то колихав би її, як одиноку тополю, а повіяв би сильніше, кинув додолу, як змучений осінній жовтий лист.
Упала, не втримала в руках книжку; зітхнула, неначе востаннє; миттєве забуття, опам'яталась, лежачи на ліжку, дивлячись, вивчаючи стелю, заплющила очі, згадала любе обличчя, думала про коханого довго-довго, аж доки не заснула, з боку подивившись, враження, що назавжди.
А дощ все лив, лив... Умивав землю.
Юля ШЕВЧЕНКО,
учениця 11-Б класу Бершадської ЗОШ №2.

колисанка
Як земля весняна
Ловить рясний дощик,
Так синочок мами
Голосок вловив.
Пісенька простенька –
Перший подарунок.
Радість материнства –
Бог благословив.
Серце над колискою
Полум'ям звивається,
І звучить співанка
Для малечих снів.
Мрії на майбутнє,
Роздуми, надії,
Сподівання доброго –
Мати вносить в спів.
"Народила тіло,
Народила душу.
Гілочку від дерева
Важко відірвать.
І науку мудрую
Я посіять мушу,
Щоб у цьому світі
Вправно виживать".
Золотими барвами,
Запашними травами
Через колисанку
Пробіжить життя.
"Ми з тобою, сину,
Назавжди пов'язані,
Розлучити зможе
Тільки небуття".
Лагідне, як сонечко,
Ніжне, як пелюстка,
Немовля-малеча
Не збагне тих слів.
Тягне свої рученьки
І тремтить співанка,
Те тепло і щастя
Для солодких снів.
Марія ТИТАРЧУК,
вчителька Бершадської ЗОШ №2.