БЕРШАДЩИНА У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ (1941-1945 рр.)

ВизволеннЯ. Перемога.
Не тільки на окупованій території бершадці боролися проти окупантів. Всього майже 17 тисяч мешканців краю хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної. Про їх героїзм свідчить той факт, що більше 8 тисяч земляків нагороджено високими бойовими нагородами. Так, на Південно-Західному фронті відзначилися мужністю наші земляки А. Комар, М.Яковлєва, О.Левіцька, М.Журавльов та інші.
Бершадці у цей час перебували і на інших ділянках великої боротьби, але теж виявляли героїзм, самовідданість. Серед них – М.Пташинський, Г.Матвієнко, В.Гуляницька, М.Сопільняк, Д.Лісіцин.
18-річною дівчиною пішла на фронт медсестра Н. Тартачна. Вона брала участь у боях під Москвою, де винесла з поля бою понад 200 поранених. Рятувала життя воїнів під Курськом, Орлом, дійшла до Берліна.
7 Героїв Радянського Союзу виростила і виховала Бершадщина: С.І. Бойко (уродженець с. Флорино), М.О. Воронцов (с. М'якохід), Г.Л. Івашко (с. Мала Киріївка), Д.А. Ковальчук (с. Кидрасівка), П.Л. Лещенко (с. Михайлівка), А.Г. Наконечний (с. Ладижин – нині місто; перед війною працював агрономом сортодільниці на Бершадському цукрозаводі), П.І. Ніколаєнко (с. Мітлинці Гайсинського району; працював у Бершадському районному відділі міліції). Тільки С. І. Бойко та Д. А. Ковальчук повернулися з фронту. Віддав своє життя за Батьківщину й повний кавалер ордена Слави Ф.К. Шевчук із Флорино.
Всього не повернулися з фронту майже 8650 уродженців Бершадщини, у тому числі 220 партизан і підпільників.
На початку 1944 р. розгорнулося остаточне визволення Правобережної України, у тому числі нашого краю. Про ті знаменні події, зокрема, розповідалося нами в статті "У ті дні над Бугом" ("Бершадський край").
Вже з 15 березня 1944-го в Бершаді діяла радянська влада. Тоді ж польовий військкомат призвав чоловіків віком до 50 років у діючу армію.
Хочу зупинитися на такому важливому факті, як часто невиправдано підозріле й зневажливе ставлення солдатів та офіцерів, керівництва армії та країни до українців, які попередні роки змушені були перебувати на окупованій території. Їх вважали зрадниками чи посібниками ворога. Сталін та Жуков навіть планували величезні депортації українців до Сибіру.
Цілими селами мобілізовувалася і тут же, без відповідного навчання, озброєння, обмундирування, кидалася в бій молодь, яка тільки-но підросла, цвіт і майбутнє України. Саме так загинули сотні наших земляків під Яссами.
Протягом літа 1944 – весни 1945 рр., тобто на останньому етапі Великої Вітчизняної, радянські війська не тільки вигнали загарбників із території СРСР, але й разом із союзниками завершили війну у Будапешті, Празі, Відні та Берліні.
9 травня 1945 р. у присутності радянських повноважних представників був виголошений Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Цим покладено остаточний кінець війні. Це була Перемога.
Перемога прийшла, вона далася ціною величезних жертв і напруження усіх сил держави та суспільства. Український народ, у тому числі наші земляки, усі радянські люди сподівалися на повоєнні зміни, на покращення життя, але сталінізм зберігся, й до змін було ще далеко. Головне – Україна вижила, вистояла й, нехай за партійної диктатури, але сподівалася на краще, на зростання добробуту, мирну працю своїх громадян.
(Далі буде).
Мирослав Щербина,
краєзнавець.
м. Бершадь.