Кажуть, що кожне покоління має свої якісь особливості й часто не розуміє наступне. Я спробую переконати світ у протилежному. Можливо, мені це не вдасться, але...
Хтось уже сказав, що всі ми (і сучасна молодь, і люди, що були юними 50 років тому) хочемо того самого: кохання та щастя, чи не так? Відрізняємося лише потребами та формами в їх задоволенні, бо раніше люди були раді клубам, у яких показували чорно-біле кіно, а перед тим були танці, а рік тому була війна. Вони, все одно, вважали себе щасливими, вміючи з високо піднятою головою та тримаючись за руку друга, долати будь-які труднощі.
А чого хоче сучасне покоління? Усього! Нам усього мало. Часто ми не знаємо чого хочемо. Старенькі дідусь і бабуся можуть допомогти, та ми ж їх не слухаємо. "Що вони розуміють?" – думаємо ми. Часи змінилися, а люди залишились колишніми. Моє покоління могло би багато чому навчитись у "дітей війни". Потім про все пошкодуємо. "Якби молодість знала, якби старість могла!.."
На долю моїх дідуся і бабусі випало, що з ними живе їхня онучка, тобто я, і не було ще жодного разу, щоб хтось з нас про це пошкодував.
Бабуся часто згадує себе в моєму віці, розповідає мені про своє життя. А дідусь лише тихо зітхає – він у мене неговіркий, але коли вже щось і скаже, то кожне його слово на вагу золота. (Бабусині слова не менш цінні, просто їх більше).
Мабуть, я вношу в їх життя деяку свіжість, їм ніколи не буває скучно. А я... Завдяки обставинам, за яких живу з ними, знаю чого хочу досягти і що мати.
Бабуся і дідусь все життя віддали заводу (там і познайомились), а ще – один одному. Заводу вже нема, а вони все ще разом (у березні виповнилося 44 роки). Я теж хочу і знаю, що потрібно для цього, бо головний секрет – взаєморозуміння. Саме воно постійно панує в нашому домі.
Іноді сама дивуюсь: чому людям за 60 так важко зрозуміти моє покоління? Невже так складно збагнути, що ми ще просто не знайшли себе? Мабуть, допомогти не можна, бо ми відштовхуємо всіх, однак розуміння і підтримка нікому не заважають. Мені їх ніколи не бракувало вдома. Можливо, тому я стверджувала і буду стверджувати: якими б різними покоління не були, спільна мова між ними завжди існує.
Юлія ШЕВЧЕНКО,
учениця 11-Б класу Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.