Якщо за ставами не дивитися – то нічим буде хвалитися. Скільки разів, мабуть, за котрий вже десяток років, швидше всього на ось такій ноті розпочинав нараду з підлеглими керівник Бершадського рибцеху Й.П. Рудківський. І нехай через цілий ряд причин показники їх роботи на сьогодні не ті, якими вони були колись, про село Баланівку з її водними плесами і рибними запасами слава не губиться.
І це закономірно. Бо кадри тут перевірені, як роботою, так і часом. Анатолій Іванович Максимець, наприклад, працювати у рибгоспі розпочав сорок років тому водієм. А півтора десятка літ назад рибництвом зайнявся безпосередньо. Нині він бригадир бирлівського ставка №5.
У тутешній бригаді рибоводів четверо. І якщо хтось думає, що це така собі робота – тепло, сонце і чисте повітря, той неабияк помиляється. – Хто саме так буде рибалити, справжньої риби ніколи не буде бачити, – каже Анатолій Іванович. Швидше всього, професія ця не така вже і вдячна. Адже ставок у селі, і кому не хочеться рибки скуштувати. От і сердяться, буває, коли ловити її не дозволяють. Вистачає і браконьєрів, з якими день і ніч доводиться іноді справу мати і давати раду. Колись хоч рибінспекція допомагала, наїжджаючи. Тепер же її майже не буває, бо кажуть, що теж не дофінансовується.
А ще ж в обов'язки рибоводів, крім охорони, входить годівля риби, догляд за ставком – скошування рослинності, вапнування, звичайно ж, і вилов риби.
Із ставка, площею 62 гектари, виловлюють за сезон у межах 35 тонн – коропа, товстолоба, амура. Раніше, коли кормова база була надійнішою і стабільнішою, він видавав по 80 тонн дієтичної продукції. Усі рибоводи сподіваються, що, як тільки держава хоча б трохи зглянеться над їх працею, вилов настільки очікуваної на кожному столі продукції можна забезпечити вдвічі, а то і втричі більше.