Сьогодні відзначає своє 60-річчя відома у нашому районі людина, та хіба тільки в нашому, здібний керівник і організатор В.П. Салганік. Навіть важко уявити, скільки вітань надійде на його адресу. Бо своїм життям він того заслуговує.
Ніби недавно, а було те ще у 1963-му, сімнадцятирічний юнак, отримавши атестат зрілості після закінчення Бершадської середньої школи №1, подався до Москви, щоб спробувати щастя здобути там вищу освіту. Саме до столиці тодішнього СРСР, бо вступні іспити там були значно раніше і на випадок невдачі можна ще раз випробувати своє щастя у подібних ВНЗ інших міст.
Студентські будні, як правило, минають ще непомітніше, ніж на виробництві. Тож через п'ять років з дипломом інженера-гідротехніка його направили викладачем інженерних дисциплін у Псковський сільськогосподарський технікум.
Не можна сказати, що робота не припала до душі, та все дужче кликало Поділля, де, врешті-решт, і знайшов своє покликання. З 1970 р. працював майстром, далі – виконробом у Крижопільському БМУ-109 і весь цей час мріяв про створення такої ж будівельної організації у рідній Бершаді, одному з найбільших і найбагатших районів.
І у 1974-му його мрія таки здійснилася. На околиці міста у напрямку Гордіївки із звичайнісінького пересувного вагончика було започатковано Бершадську "ПМК-233" тресту "Вінницяводбуд".
Чимало змін і подій сталося з того часу. Та перегортаючи сторінки трудової книжки Валентина Петровича, видно: з 1984 по 1997 рр. він пройшов те, що вдається не кожному, усі сходинки службової кар'єри – від майстра до начальника пересувної механізованої колони. І очолюваний ним колектив залишив досить помітний слід. Причому не тільки у становленні нашого району. Валентина Салганіка згадують як чуйного керівника, пам'ятають скрізь, де б не трудилися його підлеглі: у колективі підшефної школи №1, у дитячому садку "Малятко", у ТОВ "Прогрес" с. Серединки, у багатьох інших селах і районних центрах нашої області. Адже роботи велися тоді, як кажуть, на широку ногу. Він завжди був готовий поділитися досвідом, надати консультацію з фахових питань, якими сам прагнув досконало володіти і володіє ними, ідучи в ногу з часом і донині.
У подібних випадках уряд, як правило, дає таким гідну оцінку. Ніхто у нас не залишається непоміченим із тих, хто сповна віддається роботі. Он скільком працівникам у нашому районі присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства, відзначено нагородами. Тож цілком ймовірно, що і внесок В.П. Салганіка буде відповідним чином відзначено.
3а сорок три роки трудового стажу звільнявся тільки один раз, за власним бажанням, коли не повірив у справедливість приватизаційного процесу і перейшов на іншу роботу – в органи, що здійснюють управління і контроль за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів.
І ось його життєвий шлях підійшов до тієї межі, коли людині надається право іти на заслужений відпочинок. Але після бесіди з ним стало зрозуміло: він і не збирається відпочивати, бо вважає, що багато ще можна зробити для того, аби річки і ставки стали повноводнішими та чистішими.
Тож привітаймо ювіляра з днем народження і побажаймо йому міцного здоров'я та благополуччя.
Наш кор.