22-23 червня в районі пройшов єдиний день інформування. Його тема: "Конституція України: Основний Закон людини, суспільства, держави".
Конституція України – це Основний Закон суверенного народу і суверенної держави.
По-перше, Конституція – акт найвищої юридичної сили. Насамперед вона зафіксувала природне право українського народу на самовизначення й утворення суверенної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави з республіканською формою правління і поділом державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.
По-друге, Конституція визнає в Україні людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і декларує та гарантує найширший, порівняно з іншими конституціями народів світу, перелік прав та свобод людини і громадянина.
По-третє, всебічно визначає статус українського народу і визнає за ним практично необмежене коло природних прав політичного, економічного, соціального, духовного та іншого характеру. Зокрема, Конституція визнає народ носієм суверенітету (верховенства влади) і єдиним джерелом влади в Україні, його виняткове право встановлювати і змінювати конституційний лад у країні (що значно зумовило мирний характер Помаранчевої революції); визнає за народом право власності на природні ресурси, а землю – основним національним багатством.
По-четверте, визнає місцеве самоврядування в Україні як одну із основних засад організації життя суспільства.
По-п'яте, проголошує принцип верховенства права.
По-шосте, визнає пріоритетним напрямом національної політики держави сприяння консолідації і розвитку української нації як титульної, а також розвитку самобутності корінних народів і національних меншин.
По-сьоме, Конституція проголошує принцип плюралізму – один із основних принципів суспільного ладу, який втілюється у політичній, економічній та ідеологічній багатоманітності, забороні цензури та інших способів обмеження соціально спрямованої ініціативи.
ІсториЧнІ витоки
Конституція як завершене правове явище з'явилася порівняно недавно – 200-300 років тому, хоча закони і право виникли разом із державою і налічують кілька тисячоліть.
Ця тисячолітня історія, зрештою підвела суспільство до усвідомлення потреби перетворити розрізнені закони у правову систему шляхом надання найвищої юридичної сили одному з видів нормативно-правових актів, що дістав назву "Конституція" (від лат. – устрій, лад, запровадження).
Поряд з цим здобутком систематизації правової системи, звичайно, вагомим, ще більшим здобутком людської цивілізації став принцип конституціоналізму – принцип обмеження або, образно кажучи, приборкання влади.
Найвище призначення конституцій полягає у їх творчому потенціалі: створення для людини, суспільства і держави сприятливих передумов для максимального вияву їхніх можливостей шляхом надання або визнання за ними широкого спектру прав і свобод.
Ми можемо поділити історію конституційного процесу в Україні на 4 основних періоди.
Перший. Від початку XII ст. – від створення конституції П.Орлика до середини XIX ст.
Другий. Від середини XIX ст. до початку XX ст. Характеризується підготовкою ряду проектів конституцій і конституційних актів, прийняттям 4-х універсалів Центральної Ради та конституцій УНР, ЗУНР, конституційного акту П.Скоропадського та інших.
Третій. Має чіткі хронологічні рамки 1919-1991 рр., протягом яких було прийнято 4 радянських конституції (1919, 1929, 1937, 1978 рр.). Даний період можна визначити і як час припинення в Україні власної конституційної традиції, адже ці "конституції" не діяли як інструмент контролю, приборкання влади.
Четвертий. Від 1991-1996 рр. і донині – період проголошення й утвердження сучасної Конституції.
НедолІки КонституцІЇ
Недостатньо ефективно працює орган законодавчої влади – парламент – і в якісному, і в кількісному вимірах. Занадто часто йдуть у відставку уряди. Корумповані суди загальної юрисдикції. Занадто багато влади перетягнули на себе фінансово-промислові групи. Органи місцевого самоврядування – один з трьох основних видів влади народу – перебуває в стані жалюгідного існування, а не повноцінного функціонування. Жодні вибори Президента України не відбувалися без істотних правопорушень і надзвичайних подій, жоден Президент не перебував на своєму посту визначений законом термін без суттєвих претензій.
Чому ж українська держава, про яку ми мріяли сотні років, постає такою суперечливою перед сучасним цивілізованим світом? Причин цьому безліч: внутрішні і зовнішні, об'єктивні і суб'єктивні, тимчасові і довготривалі. Але першопричинами негараздів у цій галузі слід вважати, звичайно, конституційні, тобто зумовлені самою конституцією або її реалізацією. Головними проблемами Конституції у справі державотворення є, насамперед, неповне виконання її статей.
Недостатньо повно визначені у Конституції України основні об'єктні функції держави – економічна, соціальна, культурна та інші.
Ціла низка питань постає у аспекті реалізації конституційних норм в українському правотворенні.
Існує проблема щодо приведення цілого ряду законів у відповідність з Конституцією.
Проблеми реформи
Найскладнішим питанням у підвищенні ролі і значення Основного Закону у державо- і правотворенні є розв'язання вічної дилеми про непорушність та стабільність Конституції і водночас про внесення до неї змін у зв'язку з виявленими недоліками або зміною суспільно-політичних відносин.
Середній вік стабільного функціонування більшості конституцій світу – 20-25 років. Якщо зміни вносять раніше, то це розглядається як екстремальна ситуація або виявлення і ліквідація істотних недоліків конституції, або вияв кризи конституції, суспільства, держави.
Із набуттям чинності конституційної реформи у квітні 2006 р. на авансцену українського політикуму виходять два нових основних гравці – Прем'єр-міністр і Голова Верховної Ради, який має потенційні можливості стати неформальним лідером більшості у парламенті. Зростатиме також роль партійних керівників парламентських партій.
Незважаючи на провідну роль парламенту в умовах парламентсько-президентської республіки, Президент залишається активним гравцем української політичної шахівниці. Поряд з додатковими повноваженнями щодо розпуску парламенту, Президент і надалі зберігає право вето стосовно законів, прийнятих парламентом. По-друге, він одноосібно призначає голів адміністрацій.
Що стосується останньої прерогативи, то треба зазначити, що перспектива ухвалення законопроекту №3207-1, відповідно до якого буде проведено реформу місцевого самоврядування. Проектом пропонується значно посилити роль місцевого самоврядування, ліквідувати посади голів райдержадміністрацій, а голів облдержадміністрацій залишити з наглядовими функціями.
Однак аналітики висловлюють справедливе припущення, що і після реалізації політичної реформи вплив Президента на політичну систему залежатиме не тільки і не стільки від його повноважень, як від особистої харизми та реалізації власних повноважень.
Своє майбутнє український народ, як і людство в цілому, пов'язує з правовою соціальною державою і демократичним громадянським суспільством.