Бершадщина багата на таланти. А це – найцінніший капітал. Нещодавно Анатолій Іванович Мельник передав мені дві книги – "Дванадцяте покоління" та "Не обминеш своєї долі". Він автор цих творів, які пронизані болем за Україну. "Дванадцяте покоління" – це третя книга художньої прози А.І. Мельника. Збірку повістей та оповідань під назвою "Не обминеш своєї долі" редагував Ф.Х. Шевчук, який працює тепер власним кореспондентом "Вінниччини". У передмові він пророчить: "Сподіваємося, що нова книга нашого земляка стане гарним подарунком усім, хто любить друковане слово, а для автора – не останньою, бо знаємо, що він не припиняє активно працювати навіть у свої сімдесят п'ять".
Читаю повісті та оповідання з цієї збірки. Все таке мені знайоме, адже події пройшли через дитячі та підліткові роки моїх ровесників. Ці твори документальні, дійові особи – не вигадані, вони реальні.
Оцінку змісту життєвих історій, описаних у творах автора, дав у передмові Ф.Х. Шевчук. Мене особисто вражає той факт із життя автора, що він не журналіст за фахом, не філолог, не професійний письменник. Він – будівельник, і за більше сорока років своєї діяльності збудував багато прекрасних споруд.
Повісті та оповідання написані українською та російською мовами. В художньому і змістовному значенні вони рівноцінні. Бажано, щоб начальники, всі, хто керує колективами, підприємствами, ті, що є владою, прочитали його твір "Академики" (російською мовою). Варто проаналізувати зміст і кожному зробити висновок для себе.
…Читаю маленьке оповідання "Удовець". Кожне слово викликає сльози. Адже в цьому оповіданні – доля людини, яку може зрозуміти тільки той, хто пізнав сімейну трагедію. Чоловік втратив свою дорогу половинку. Уривок: "Ще недавно у цій хаті вирувало життя, було чути веселі голоси і сміх. Хто куди йшов з їх кутка, обов'язково завертав на їх подвір'я, щоб привітатись з хазяйкою, погомоніти, порадитись з господарем…" і т. д. "А тепер темний і безлюдний стоїть будинок при дорозі. Ні сміху, ні веселих голосів – не чути. Ніхто і не заходить на це подвір'я, не видно світла в кімнатах, в літній кухні і на дворі…". Ось вона, доля кожного, хто назавжди втратив дорогу людину. Щастя – це мить, нещастя може бути вічним, поки не відійдеш у потойбічний світ.
Бажаю вам, Анатолію Івановичу, успіхів, творчої наснаги, збагачуватися вдячними читачами, спонсорами. Хай щастить в усіх задумах!
Юлія ПЕНЗЮР,
громадський кореспондент.
м. Бершадь.