З ІМ’ЯМ ДУМАНСЬКОГО
Обласний осередок Всеукраїнської громадської організації студентів-інвалідів "Гаудеамус" нещодавно отримав ім'я Василя Думанського. А перед цим у Вінницькому соціально-економічному інституті Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" відбувся вечір пам'яті відомого письменника і філософа, журналіста із Серединки.
– Творчість Василя Думанського і саме його життя надихають людей, – розповідає Серединський сільський голова Л.Д. Горячківський, який побував на зібранні. – Чимало теплих, добрих слів на адресу нашого відомого земляка лунало з вуст першого проректора інституту Т.Ф. Гонтар, проректора Всеукраїнської організації студентів-інвалідів "Гаудеамус" К.О. Кольченко, редактора перших двох книг В.М. Думанського журналіста Ф.Х. Шевчука, упорядника посмертної книги "Вибір" Т.Р. Святенко та інших людей, які знали і спілкувалися з письменником. Учасники зібрання читали поезію і прозу Думанського, хвилиною мовчання вшанували його пам'ять.
Своїм життям Василь Думанський довів, що навіть в найскрутніших обставинах (а він майже все життя був прикутий до ліжка) людина здатна виявити найкращі свої якості. Його приклад надихає інших, на нього рівняються.

УЗОРИ НА ПОЛОТНІ
...Смородина, лілеї,
бульденеж,
Жовтогарячі, мов сонця,
тюльпани.
Залюблена у вишивання
пані
Фантазії не виставляє
меж...
Лучна брусниця й маки
польові.
(екзотики гурманам
вистачає)
Настання днини піснею
стрічає,
Узірний бонус адресуючи
канві.
Реклами, презентації,
фуршети
Димлять за обрій, наче уві сні...
краще усіх життєві лиш
сюжети
На білім хазяйнують
полотні.
Доводилось же бачити й
мені
Насправді колоритні
силуети...
Доводилось... та й не
лише мені
Інтуїтивно зріти їх
відтінки.
Щось феєричне за руками
жінки,
Й складає конкуренцію
весні...
Ажур пелюсток і фонтани
листь.
Усе в роботах ладиться у
неї
Тож недаремно численні
музеї
Охоче замовляти їх
взялись.
Напевно іще сотні
поколінь
Хранитимуть, як
справжні раритети,
Й ці подиви красотами
землі:
Серветки, скатерті,
портрети...
Оцінять навіть визнані
естети
... букет конвалій на моїм
столі.
Василь КОРНЕЛЮК.
с. Баланівка.

Проба пера
ДУША В ПОЕТА – РАНА
Володимир Ліщук виріс у Поташні. Нині навчається на 2 курсі інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені М.М. Коцюбинського. Друкується в "Молодіжному майдані", пробує себе в поезії. Вірші почав складати з 12 років. Писати їх, зізнається молодий автор, нелегко, інколи доводиться добряче помучитися, аби з'явилося кілька рядків. Однак у Володимира вже набралося майже сотня віршів, які до вподоби ровесникам.
Своє майбутнє життя наш земляк пов'язує з журналістикою, творчістю. Тож побажаємо Володимиру гострого пера, творчих знахідок, натхнення і удачі у всьому. А читачам пропонуємо кілька віршів молодого автора.

СЕРПЕНЬ
Жовтіє виноград у мене
на очах.
У мене на очах
Вмирає літо, сад зачах.
Багряний суне сум на сад
Із своїх невидимих засад.
Для вишень – у серпні
листопад.
Серпень, серпень...
Тихо так пада лист на
дах,
Читаю: "...Колись весна?
Можливо.
А зараз літо? Очевидно.
Але мені видно...
...буде осінь. Годі..."
Оце вже й увесь лист:
Решту вітер прочитав.

ЧУТИ ОСІНЬ
Ноти паленого листя
Грають реквієм літу.
Багато, багато світу,
А я один. Чистять:
Землю від попелу,
Душу від совісті!
Мушу без совісті!
Інакше реквієм. Не літу,
А мені одному додому.
Додолу на землю.
Зі землі виходимо –
У землю вертаємось.

ДУША ПОЕТА
Хіба в Поета є душа?
То не душа, а лиш суцільна рана,
Що не гоїться од вірша,
А тільки далі раниться погана.
Та рана концентрує біль,
Весь біль коханої країни.
І сипле світ на рану сіль
Щоденно, щогодини, щохвилини.
Загоїти біду ту неможливо,
Хай як не родиться поезія красиво.
Бо кожен вірш – то болю страшний спазм.
Бо кожен вірш – картини болю пазл.
Хіба в Поета є душа?
То не душа, а лиш суцільна рана.

® ® ®
Ні у кого не крала коханих,
І не зрадила в світі нікому.
То чому ж незагоєні рани
Так ятрять у чеканні
німому?

В темноту я заходжу
порожню,
Де на мене ніхто не
чекає.
Тільки стеля і стіни
спроможні
Всі мої осягнути печалі.

Хто це так підітяв мені
крила,
Перед ким це я так
завинила,
Що кому я такого
зробила,
Що нема у душі моїй миру?

Сіра мжичка, неначе крізь
сито.
Восьма осінь розкинула
шати.
Ще прощення у Бога
просити,
А за що він повинен
прощати?

Тане листя в танкові
органнім,
Де вечірня рожева
заграва.
...Ні у кого не крала
коханих,
Ні у кого нічого не крала...
Катерина АНДРОНИК.
с. Ставки.

ВОЛОШКА
Червень благородний розправляє крила,
Розкидає вічність синії річки,
А мала волошка полюбила жовті,
Жита і пшениці стиглі колоски.
Тут жвавенький промінь стрімко вирізає,
Наче з-під лекала, сині пелюстки.
З колоском волошка долю поєднала,
Як із небом – сонце, з річкою – піски!
І краси немає більшої у світі,
Як квітки барвисті на весіллі трав,
Як духмяні краплі гомінкого цвіту,
Їм художник-літо фарби роздавав!
Ти, волошка юна! Квіточка подільська,
Ніжність нам даруєш літньої пори.
І захопить подих, як чарують душу,
Дорогі з дитинства, милі кольори!
Марія ТИТАРЧУК.
м. Бершадь.

Гумор
Ненаситна Миша
Прогризла Миша невелику
дірку
Й потрапила в комірку.
Було там сало і ковбаси,
Сири і різнії припаси.
І головне – Кота нема.
Дорвалась Миша – адже
задарма.
Давай харчі швиденько
наминати,
Немовби завтра має
помирати.
Наїлась так, що аж
роздуло.
У нірку не пролізла –
Біля неї і заснула.
І сниться їй, що й далі
упліта.
Тут господиня вкинула Кота...
Мораль сама собою
випливає:
Хіба серед людей таких
Мишей немає,
Що ладні все під себе
загребти?
І будуть. Доки сплять Коти.
Юрій ГОЛОВКІН.
с. Соболівка
Теплицького району.

Струмки
ЗУСТРІЧ
В ПОЛІ
– Ти куди біжиш,
струмочок?
– В ліс густий – у
холодочок,
Де щебечуть пташенята
Й зацвітає дика м'ята.
Катя КОЗАК,
9 років.
с. Чернятка