(Із книги Василя Думанського)
Мала бути віконна рама. Пилка-циркулярка дзвінко розкраювала деревину. Нараз вона так голосно зверескнула, аж тесля остовпів. Дошукуючись, об що вщент з'їлися сталеві зуби циркулярки, побачив у тілі деревини залізо. Став його виколупувати з пахучої сосни і внутрішньо холонув від повільного здогаду: то був осколок минулої війни. Бо те залізяччя лиш до неї підходило.
До вечора роботи не було. Тесля взявся гострити пилку, але терпкі почування уповільнювали рухи жилавих рук з прилиплим духом живиці. Йому думалось про те, що десь у волинських лісах так само розпечений осколок уп'явся в тіло батька. Тільки дерево встояло, затамувало в собі клапоть снаряда. А тепер черконуло ним по притихлій душі.
Коли настає червень з паленіючими вишнями, всі ми отак шаркаємось об колючу, мов осколок, об гостру, мов наклепана коса, дату 1941 року. Тому що день 22 червня навіки застряг у тілі історії. І нам з ним жити та жити, хоча вже минуло стільки літ.