Вкотре вже відзначатиме професійне свято колектив ЗАТ "Швейна фабрика "Бужанка". Хоча з незалежних від них причин тут не працюють, як колись, у дві зміни, та і колектив значно менший, замовлення поки що є постійно. Співпрацюють в основному із закордонними фірмами.
Коли готувався цей матеріал, в одному з кабінетів раз по раз лунали міжміські телефонні дзвінки. Хіба це не ознака, що адреса бершадчан зберігається у багатьох комп'ютерах не тільки у нашій державі, але і за кордоном. Руки наших майстринь розкрою та шиття знають і цінують навіть в умовах, коли майже не вдається оновлювати обладнання. Бершадчани вміють показати клас роботи, відповідну її якість навіть країнам Західної Європи!
Підтримують, звичайно, зв'язки з виробництвом і місцеві замовники. На фабриці завжди готові іти таким назустріч.
Щоправда, зараз дещо відчувається нестача кадрів. Але це не повинно насторожувати. Справа в тому, що набути професію швачки враз неможливо. Звідсіля і втрачають початківці дещо у виконанні норм, а в кінцевому підсумку і заробітній платі.
Працювати на швейній фабриці – непросто. Навіть направлених із районного центру зайнятості тут приймають лише після двох місяців навчання. А щоб набути відповідного досвіду, потрібно, кажуть, не менше року. На жаль, далеко не в кожного, особливо із молодих, вистачає терпіння...
А ще треба враховувати, що колектив в основному жіночий. Це теж є причиною плинності кадрів. Адже комусь настає пора іти у декретну відпустку, а хтось лише виходить заміж, створює сім'ю і змінює місце проживання.
Ті ж, у кого у свій час вистачило терпіння на всі етапи освоєння професії, залишилися тут надовго. З найкращого боку, наприклад, зарекомендували себе швачки з цеху №1 В.О. Жмурко, Л.Я. Перфілова, О.А. Чернецька, з цеху №2 К.Г. Копач, Г.Ф. Топоровська, прасувальниця О.В. Дроздова. Чимало років зайняті на виробництві майстер Ф.І. Юрченко, технолог Н.М. Дикун. 33 роки відпрацювала на фабриці Г.Б. Огер, яка зараз майстром у розкрійному цеху.
Невеликий колектив розкрійників взагалі проводить велику роботу, забезпечуючи не лише свої цехи, а і Крижопільський.
Останні роки на фабриці доводиться шити дещо складніші вироби. Нині, наприклад, жіночі брюки. А це додаткове навантаження. Майстрам доводилося навчати і молодих, і вже досвідчених швачок.
Найзаповітніша усіх мрія – мати сучасне обладнання. І воно, можливо, було б. Та держава ніби забула про легку промисловість. Спробуй візьми кредит під невисокі відсотки на оновлення виробництва.
Але вихід із ситуації тут шукають постійно. І знаходять. Тепер, наприклад, є можливість брати швачок на роботу навіть із сіл – підприємство орендує кімнати для проживання в одному з гуртожитків. Фабрика постійно підтримує зв'язки з райдержадміністрацією, розраховує на підтримку і міської ради.
З весни 1999 року очолює це непросте виробництво О.Л. Герасименко. Всього було за цей період, але головна його заслуга, мабуть, у тому, що фабрика продовжує залишатися діючою.
З 1969-го, наприклад, тут працює О.К. Григурко. Навіть незважаючи на всі негаразди, які виникали на підприємстві, вона переконана: із зміною на краще ситуації в політиці, взагалі у державі, по-іншому завирує життя і в їхньому колективі.
Павло ЗАХАРЧУК,
кореспондент газети.