Здавалося б, що може бути спільного у спеціалізації заводу продтоварів з випуском пального, яким заправляються трактори та автомобілі. Насправді ж, пляшки із зразками біодизеля у кабінеті Андрія Петровича на видному місці. І цьому є пояснення. На шляху до європейських стандартів тут прагнуть діяти саме через економічні важелі. Іншого виходу, щоб бути конкурентоздатним, просто немає.
А ще тут якраз чекали науковців з інституту харчової промисловості. Як не є, похідним продуктом для виготовлення біодизеля все-таки є ріпакова олія, яка використовується і у харчовій промисловості.
Немаловажну роль у цій ситуації, напевне, повинна відіграти держава. Годилося б, щоб саме вона дала підприємству хоч якийсь імпульс до діяльності у цьому питанні. Насправді ж, почалося все навпаки. Обладнання, як і сама конструкція установки, власного виготовлення. Крім самого ініціатора ідеї А.П. Новінського, творчо попрацювали над нею, продемонстрували раціоналізаторський хист механік заводу А.І. Нечитайло, головний інженер В.П. Ткачик.
Скільки потрібно часу і коштів, щоб змонтувати щось подібне, сказати важко. Адже це був лише експеримент. Нині підприємство залучає інвесторів із Франції та Німеччини, відпрацьовується схема співробітництва.
До речі, два заводи по випуску біодизеля вже споруджено на кордонах з Україною: один у Молдові, на межі з нашою областю, ще один – у Польщі. Виконавці робіт – німецькі компанії.
Будівництво досить потужного підприємства по випуску намічається і у Бершаді. Зважаючи, що на території "Цеоліту" його ніде розмістити, під цю програму буде виділено додаткову земельну ділянку. На неї, за попередніми даними, залучать майже 4 млн. євро інвестицій. Завод буде моноблочним, технологія безвідходна. Проектом передбачено використання сої та соняшнику. Якщо сьогодні олію продавати за такими цінами, якими іноді вони бувають, то вигідніше переробити її на біодизель.
У плані забезпечення підприємства сировиною для виготовлення біоенергетичного палива вже тепер успішно співпрацюють Устя, Флорино. У цьому році площі під ріпаком у районі значно збільшилися і робитиметься це і надалі.
ВІд цукрового Донбасу,
до рІпакового?
У березні цього року в області було організовано спеціальну конференцію на дану тему. На ній було відзначено, що Вінниччина є лідером у даному напрямку. На практиці вже доведено: біопаливо – якісне і екологічно чисте. Деякі водії навіть жартують, що під вихлопною трубою, якщо двигун працює на ньому, можна навіть лягати спати. Фахівці ж по біопаливу відзначають: перспектива саме за цим його видом. Не даремно потягнулися інвестори до нас із-за кордону.
Із введенням заводу в дію на "Цеоліті" додасться щонайменше 50 робочих місць. А по району? Це ж вирощування ріпаку, нові технології, техніка! А ще ж на сьогодні відомі подібні йому культури з урожайністю 80-90 центнерів з гектара. Хіба це не перспектива в енергетиці? У нашій зоні вже на сьогодні його урожайність сягає 30-40 цнт.
Не треба скидати з рахунків і те, що при нинішніх темпах розвитку цивілізації вже зовсім недалеко час, коли нафтопродуктів може не вистачати навіть на виробництво полімерів, без яких ми вже не уявляємо життя. Отже, альтернативні види пального – це вимога часу. Хіба можна було не скористатися моментом і не спробувати перейти на біодизель, маючи власний олійний цех, переконує директор заводу "Цеоліт" А.П. Новінський. Далі сама собою підкралася ідея збільшити його виробництво, зробити все під європейські стандарти, щоб ні в якому разі не виникало проблем із якістю.
Щодо економіки, то буває, коли за щось братися, вимальовується усе якось само собою. Якщо, наприклад "Цеоліт" купляє пальне для своєї котельні по 1,5 тис. грн. за тонну, то, спалюючи тонну шроту, можна наполовину зекономити його витрату.
Отже, альтернативному пальному бути. Навіть, якщо взяти екологічний бік використання дизельного палива, до якого настільки ми звикли. Зовсім недалеко вже час, коли автомобілі, двигуни яких працюють на солярці, взагалі не будуть пускати у великі міста.
Який вихід? Звичайно ж – біодизель.
Павло КУШПЕЛА,
кореспондент газети.