Пише мати загиблого в Афганістані Гомелюка Анатолія Костянтиновича. Невимовне горе батьків, які втратили дорогих своїх синів на чужій далекій землі. Гіркоту втрати нічим не замінити, та допомагають нам тамувати невгамовний біль добрі співчутливі люди, колективи. 25 травня ц.р. минуло 22 роки, як згасла зірка життя мого дорогого синочка, і протягом всіх цих років дирекція, викладачі, студенти Бершадського медичного коледжу провідують могилу, покладають квіти, корзини, вшановуючи пам'ять мого Анатолія.
Я щиро вдячна цьому колективу за співчуття, людяність. Дорогі мої, прийміть низький материнський уклін, здоров'я вам всім, радості від життя, хорошого навчання, віри у своє майбутнє.
З повагою
Олена Степанівна ГОМЕЛЮК.
с. Устя.