Коли б не готував якийсь матеріал із "лежачих" господарств, жодного разу на душі не було спокійно. Серед таких не один рік була і Михайлівка. Не вдаватимемося у деталі, з чиєї було то вини, натомість згадаємо, що не один із керівників пробував вийти із скрутного стану, але очікуваних результатів чомусь так і не вдавалося домогтися. Аж поки три роки тому не надали право розібратися із досить непростою спадщиною (одних тільки кредиторських боргів було до півмільйона грн.) М.І. Кольченку.
Про що думав, даючи на те згоду, колишній заступник директора Бершадського цукрового заводу, сказати складно, а от висловити припущення, що ризик осоромитися був он який, інша справа. Адже проблема стояла настільки гостро, що як тільки Михайлівку не вдасться вивести з банкрутства – господарство могло бути ліквідованим. Одним словом, перспектива була Бог зна яка, і Михайло Іванович розумів, як тепер сам зізнається, що самостійно вийти у ті часи із ситуації було просто неможливо.
У пошуках інвестора змушений був зблизитися, започаткувати більш серйозні контакти із земляком із Хмарівки В.Я. Гондаруком, який на ту пору вже мав тисячу га землі в інших селах і успішно давав їм раду. В результаті у ПП "Валентина" додалося ще й 1200 га михайлівської землі.
Зрозуміло, що інвестиції інвестиціями, а давати їм раду доводилося в основному виконавчому директорові М.І. Кольченку. Та показники показниками, а найголовнішою правдою, як ідуть справи на селі, були і є відгуки михайлівчан. У бесідах з селянами з кожним разом дедалі більше вимальовувалося, що ідуть вони саме у тому руслі, яке сприймається трудовим колективом. Довір'я ж людей, яке сьогодні можна назвати найсерйознішою перемогою М.І. Кольченка у Михайлівці, зароджувалося ще тоді, як взявся упорядковувати село, наводив лад біля колодязів, які роками були бездоглядними. У виробничих підрозділах з'явилися літні душові, а у цьому році на території гаража почала діяти навіть лазня. До послуг працюючих – їдальня, там же відзначаються урочисті події.
Урожайність озимої пшениці сягнула торік 41 ц з га.
Чи не найзлободеннішою із проблем михайлівчан є віддаленість від райцентру. Однак Кольченко робить усе, щоб згладити і її. Налагоджено співпрацю зі школою, лікарні теж надається допомога.
Кадрова проблема у селі, де дві третини пенсіонери, вирішується, звичайно, важко, однак у господарстві є ще з кого брати приклад. Майстрами на всі руки зарекомендували себе головний енергетик І.Кущак, бригадир тракторної бригади В.Блажко, трактористи О.Дунаєвський, С.Кузьменко, завідуючий гаражем І.Деркач. Організовувати ж колектив і вести його за собою М.І. Кольченку вдається. Його заслуга і в тому, що в основному зберігся майновий комплекс. Чимало тваринницьких приміщень, щоб не руйнувалися, пристосували під склади, відремонтували тік, змонтували сушарку для зерна. При ньому було поновлено роботу дитячого садка, допомога надавалася при спорудженні церкви, телефонізації Михайлівки.
– Дай Бог, – кажуть тепер у селі, – усім іншим селам таких керівників.
Трудовий шлях, до речі, він розпочинав робітником, саме тому, мабуть, тонко розуміється на проблемах у низах. Орієнтуючись на його ділові якості, бершадчани обрали Михайла Івановича депутатом районної ради.
Спостерігаючи за його завзяттям, з яким завжди береться за роботу, чомусь зароджувалася впевненість, що він скрізь зумів би дати лад, що б йому не довірили.
Павло КУШПЕЛА,
кореспондент газети.
с. Михайлівка.