Де пройшов фашизм – там братські могили. Ще й тепер на полях, у лісах, ярах валяються людські кістки. Боляче згадувати події страшного вбивства ні в чому не винних людей – дітей, жінок, стариків. Робили цей злочин не тільки німці. Дуже ревно служили їм деякі наші вбивці. Я пройшла через війну й через геноцид. Пам’ятаю тих, хто рятував від смерті. Забуттю прожите не підлягає.
... Переді мною лежить книга «Навіки проклятий». Це – збірка антифашистської публіцистики письменників світу. Гортаю сторінки. Андерсен-Нексе, Луї Арагон, Т. Боровський, В. Василевська, І. Еренбург, Ю. Фучик і багато-багато інших авторів – борців проти коричневої чуми.
Фашизм – це банда, розбій, знищення культури, інтелігенції, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пошуки ворогів, вихваляння націоналізму, який згодом переходить у нацизм. Роблять цю чорну справу лідери, аби відвернути увагу простого люду, молоді від своїх негідних вчинків. Читаю статті – виступи письменників, які відчували, бачили і попереджували людство про загрозу фашизму всьому світу.
Байдужість, втрата совісті й духовності дали свої результати в Німеччині та в інших країнах Європи.
Пам’ятники, братські могили, тисячі – мільйони полеглих в боях... Світе Божий! Який ти жорстокий!
Днями у Бершадь завітав громадянин США Бернард Лінднер, юрист за фахом. В 1944 р. німецькі та румунські фашисти пригнали з Галичини тисячі євреїв, залишили їх на вимирання у свинарниках у селі Війтівці. Холод, голод, епідемія тифу забрала на той світ майже всіх людей. Біля свинарників викопали дві ями. Туди скидали мертвих. Так загинув і батько Бернарда – Йосеф Лінднер. Мати добре володіла українською мовою, гарно вишивала, і це врятувало її, доньку та маленького Бернарда. В 1942 р. вони перебрались у Бершадь, жили там у хліві. Взагалі загинула вся інтелігенція, врятувалася лише частина ремісників. А коли бували у Війтівці, то добрі люди ділилися кусками хліба.
... Бернард Лінднер розшукав місце, де були закопані в ямах трупи людей з Галичини. Тепер там побудовані жилі будинки. Місцеві жителі (серед них є ще ті, які пам’ятають про цю трагедію) погодилися на відкриття пам’ятника жертвам Холокосту.
По вулиці Радянській, біля будинку №20, де проживає Мотрона Степанівна Безумнова, поставили пам’ятник, на якому на трьох мовах – українській, ідіш, іврит – читаємо текст: «В цьому масовому похованні – місце спочинку нашого любого батька і вчителя Йосефа Лінднера, який народився в м. Десятині на Галичині в 1901 р. і загинув у с. Війтівці 10 грудня 1941 р. Він похований разом із сотнями інших євреїв – чоловіків, жінок, дітей, які віддали життя протягом зими 1941 р., освячуючи ім’я Всевишнього. Вони загинули внаслідок дій фашистів, які вигнали їх з рідних домівок у Чернівцях, гнали силою, побоями, у холоді, без їжі та води до цього місця.
Хай буде благословенна їх пам’ять! Цей монумент встановлений сином і дочкою Йосефа Лінднера, які вижили і вдячні за їхню доброту.
Дочку Хаю-Рівку вбили разом з іншими євреями та її бабусею і дідусем у Буковині в 1941 р.».
Ось і все. З подякою місцевим жителям виступили М.Ю. Вигоднер – голова єврейської общини, Н.М. Гвинтер, Л.Б. Кляхандлєр, Н.Г. Мусєвич. Перекладачем був юнак із Бершаді М. Вигоднер.
З теплими словами до присутніх звернувся голова сільської ради М.І. Бабій. Люди поклали квіти біля пам’ятника. Мені здається, що на ньому були сльози...
Юлія ПЕНЗЮР,
наш громадський кореспондент.
м. Бершадь.
P.S. Після цієї події підійшов до мене один чоловік (не місцевий житель), почав вихвалятися, що він націоналіст, борець за українців, за свою мову і т.д. Я йому відповіла, що мої батько і брат загинули за Батьківщину. Вони були людьми єврейської національності, але це не стало на перешкоді, коли їх посилали в бій.
... Перечитую антифашистську публіцистику письменників світу. Страшно. Невже знову повториться фашизм? Адже він прийшов зі словами: «Deutschland uber alles – Німеччина понад усе!». «Люди будьте пильними!» – незабутні слова Юліуса Фучика, антифашиста, який загинув у концтаборі.