Ця моя оповідка, на перший погляд, є кумедною, але, разом з тим, вона з присмаком трагічного відтінку. Було це майже сімдесят років тому, а розповів цю історію мені батько, коли я вже був дорослим.
Під час репресій у 1938 році за наклепницьким доносом (це явище тоді було досить розповсюдженим) на Рівненщині засудили з ганебним тавром "ворога народу" його молодшого брата. Батько тоді працював на Вінниччині старшим механіком радгоспу цукрокомбінату. Відомо, що репресії поширювались і на близьких родичів, навіть друзів репресованих. Коли я дізнався більше про той великий терор, то запитав батька, як же йому вдалося уникнути долі свого брата. Почув від нього таке...
... Долю людини вершили тоді так звані "трійки". Коли ж дійшла черга до батька, і він уже розповів, ким і де працює та скільки дітей у сім'ї (а було вже п'ятеро), раптом один із "особливої наради" сказав до інших: "Цей чоловік наробив багато дітей, висококваліфіковано допомагає у вирощуванні добрих урожаїв, тож нехай залишається на волі!"
Ось таке творилося... Він дивом не "загримів" до в'язниці, завдяки чому вижила сім'я, в котрій незабаром додалося ще двоє братів-близнюків.
Та це запам'яталося татові на все життя. Хоч і малим я був у 1947 році, та закарбувалося у голові, як моя старша сестра запропонувала батькові свою допомогу у конспектуванні (це було обов'язковим у політшколах) "Короткого курсу історії ВКП(б) і "Короткої біографії Й.В. Сталіна". На це він відповів: "Дякую, доцю, але цього я допустити не можу, бо коли дізнаються у політвідділі (такі існували при радгоспах), то можуть мене звинуватити в обмані партії, заарештувати і засудити до в'язниці". Хіба таке можна вважати злочином? У ті часи – так...
Дуже хвилювався батько, щоб під час оранки, посівної чи збирання врожаю не вийшов з ладу трактор чи комбайн – могли звинуватити в тому, що завдали навмисної шкоди владі. Він постійно перевіряв власні кишені, щоб туди ненароком за чиїмось злим наміром не потрапила зернина. Турбувались батьки, щоб хтось із дітей необачно не викинув шмат газети із зображенням когось із вождів на смітник або в туалет. За будь-що із перерахованого можна було чекати покарання. Ось так у постійному страхові жили люди.
Пишу про це і ловлю себе на думці: та хіба могло таке бути? Либонь, і молоді читачі теж так думають. І сприймалось би таке як гумор, якби не був присутній присмак людської трагедії. Але таке було насправді, і від цього страждали тисячі безвинних людей. Тож нехай нас обминає щось подібне, коли карали чи могли покарати при відсутності будь-якого складу злочину.
Юрій ЦІНЧИК,
громадський кореспондент.
м. Бершадь.