Хочу розповісти про вчительку математики, яку я люблю у школі найбільше. Це Лідія Іванівна Дзюбенко.
Висока, струнка, з короткою, акуратною зачіскою. Алгебру і геометрію – її уроки – у минулому році я любила найбільше. Хоч вони і важкі, чекала їх з нетерпінням. Адже так захоплено пояснювати, як це робить вона, не вміє ніхто.
А ще вона ніколи не підвищувала голос на нас. Ніколи. Навіть, як робила комусь зауваження, він у неї завжди був спокійний.
Я пам'ятаю майже всі її уроки. Сильнішим учням вона давала складніші завдання. А мені так це подобалося. І коли отримувала 11 або 12, було справжнім щастям.
Гортаю свій минулорічний щоденник. По геометрії – 12, і у пам'яті одразу ж зринає картина: стою біля дошки, доводжу теорему.
Лідія Іванівна вчила нас, а не повчала. Вона виховувала нашу уяву, увагу, пам’ять, почуття обов'язку, відповідальності. У неї є щось таке, що відрізняє її від інших учителів. Мабуть, з цим треба народитися.
Професія вчителя споріднена з професією хлібороба. Із маленької зернинки добра він вирощує душу людини.
У майбутньому я теж мрію стати учителем математики. Як Лідія Іванівна.
Ганна ГУРТОВА,
учениця 9-Б класу.
с. Баланівка.