Я зовсім одинока на білому світі – братів, сестер не було, бо мама померла молодою, у 26 років, коли мені було шість. Були двоюрідні та троюрідні родичі, але вони теж давно повмирали, залишилися їхні діти. Є десь дорослий онук, який поїхав на заробітки в чужі держави, і вже 9 років ніякої звісточки не маємо ні я, ні його сім'я – дружина і двоє дітей, які живуть у Дніпропетровську.
Чоловік у мене був військовим, прикордонником, дітей не було. У війну був тричі поранений. Я на всіх заставах трудилася, під час війни два роки працювала на Уралі. Не сиділа, склавши руки, і пізніше.
Зараз мені 91 рік, я інвалід І групи, неходяча, одна рука не слухається, маю багато інших хвороб. Дуже важко було на державні та релігійні свята – майже всі забули мене. Але міський голова М.І. Кольченко віднайшов мене і став посилати листівки, поздоровлення. Я дуже вдячна Вам, Михайле Івановичу, за те, що Ви чуйна людина. Ви вернули мене до життя. Дай Вам Бог здоров'я, довгих років життя та благополуччя.
Клавдія ТЮПКО,
учасник війни,
інвалід І групи.
м. Бершадь.