На світі живу не один десяток літ. Гляну, бувало, на село і задумаюся. Живемо ніби в однакових умовах, а життя складається по-різному.
Більшість все-таки залежить від глави сім'ї. І немає різниці, хто це, жінка чи чоловік. Зуміють виховати дітей – буде порядок. Якщо ж глава сім'ї не може визначитися і тягне в один бік, а його дружина в інший, добра не чекай.
Але це – сім'я. Яке життя створили, так і житимуть. А якщо у масштабах держави? Якщо її глава не зуміє створити нормальне життя, страждатимуть мільйони. І дивним у даній ситуації видається, чому саме в Україні постійно обираються такі керівники. Адже держави Західної Європи, Скандинавії, прибалтійські в гірших умовах, а живуть краще.
Дочекалися, нарешті, що і наш народ обрав собі президента, якого хотів. Але за перші місяці його перебування при владі щось не зовсім такий початок, яким, на мою думку, він мав бути. От і закрадається сумнів: чи вдасться знову здолати економічну кризу.

Підвищують, наприклад, пенсії, заробітну плату. Виходить, вигрібають останні копійки. Адже Ющенко сам говорив, що попередники залишили порожньою касу.
Для чого? Щоб заспокоїти народ і закріпитися при владі. А щодо прогнозу взагалі, то люди вже бояться інфляції та втрати заощаджень, от і не тримають гроші, а купують, що попало.
Більшість же товарів – закордонні. Кому це вигідно?
Тільки не Україні. Швидше – іноземним державам і нашим комерсантам. У нас же криза поглиблюється. Заводи і фабрики, які ще не встигли розібрати на металобрухт, відновити держава немає за що, шукає інвестора.
Вигода ж знову не Україні. Так українці взагалі швидко можуть стати рабами.
Який вихід? Якби середня пенсія була 200 грн., люди теж жили б. Бо ж мають і земельні паї, і домашнє господарство. Звернувся б краще наш президент, щоб народ потерпів рік-два, поки відновимо виробництво, більше уваги приділялося б селу, люди повірили б.
Або яка, скажімо, користь від посередників? Нехай би краще йшли працювати. Адже давно відома істина: щоб щось мати, треба, засукавши рукава, трудитися, а не чекати дядька із США.
На мою думку, ми черговий раз опинилися на роздоріжжі, і пора вже не дати себе приспати, а вибрати правильну дорогу. Для цього усім нам потрібно не тільки вимагати від влади, а і допомагати їй. У нас же чомусь прийнято тільки шукати помилки попередників, усе засуджувати, а своїх не помічати. Годі експериментувати над народом. Хоч я не політик, проте з народу, бачу і чую, чим він живе, на що надіється, чого чекає. І коли вже влада народна, то і народ повинен сказати своє слово.
Мені здається, що сьогодні народ мудріший, ніж деякі науковці, академіки. Адже колись їх хоч бачили у полі, на фермі, а останнім часом?
Прочитав якось оголошення, що ВАТ "Кривий Ріг-цемент" приймає пшеницю від населення по 150 грн. за тонну і продає борошно по 1,6 грн. за кілограм. Як це розуміти? Можна вірити цій владі, що вона бореться за краще життя? Для чого таке допускати?
За моє життя відбулося багато змін. З усього зробив висновок: без справедливості, дисципліни, процвітаючої України не побудуєш. От чому потрібно бути пильними усім, хто хотів чесної, дійсно народної влади.
Ні, я не повчаю, що потрібно робити. Просто орієнтуюся на настрої людей. Розкрадаються, наприклад, руйнуються тваринницькі приміщення, а дехто так і не може збагнути, що "нашого" вже немає, а є твоє і моє. А ніхто чомусь не береться те зупинити.
Або ж іще. Їдемо в Данію, щоб навчитися вирощувати свиней. Сміх та й годі. У селі це розуміють від старого до малого, варто тільки підтримати село. Чи може вже забули, як у не такому вже і далекому минулому слава про наше сало линула на весь світ?
Одним словом, потрібно зацікавити народ, щоб він не шукав якоїсь миттєвої, як на базарі, вигоди, а сам боровся за нормальне життя у своїй державі.
Можливо, я в чомусь помиляюся, але скільки не думаю, змінити свої міркування не можу.
Василь ДЕРКАЧ,
громадський кореспондент.
с. Кидрасівка.