Бершадська районна асоціація фермерів та приватних землевласників сердечно вітає з 50-річним ювілеєм голову СФГ "Фермерпродуктсервіс" с. Михайлівки
Анатолія Трохимовича ГОЛОВНЮ
Професіоналізм, відповідальність і праця – складові Вашого життєвого кредо, основа справжнього непоказного патріотизму, служіння людям, державі. Ваше ім'я навіки вписане в історію фермерства Бершадщини. Ви були, є і залишаєтесь одним із лідерів, яким вірять, яких підтримують, за яким йдуть люди.
Хай же Вам, шановний Анатолію Трохимовичу, світить сонце надії, дарують квіти вдячності й шани людської. Здоров'я і сили Вам від зимових морозів, натхнення і радості від весняних вітрів, енергії та мужності від погожого літа, достатку і мудрості від золотої осені.
Якубівка – так називають в селі частину Михайлівки. Завжди славилися тутешні місця своїми працьовитими людьми.
Але минали роки, а з ними змінювалася й ситуація. І не завжди на краще. Дедалі більше молоді почало виїжджати у міста. Спочатку, щоб здобути освіту, а як траплялася нагода, то там і залишалися.
Анатолій Головня теж подався з рідних місць. Закінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка, здобувши фах інженера-фізика, і вже навіть відпрацював вісім років у столиці на одному із заводів. Ось-ось мав отримувати житло. Розповідають, що коли він у 1992 році повернувся в село, Трохим Олександрович, його батько, навіть зніяковів – неодмінно знаходилися недоброзичливці, які дошкуляли: знайшов, мовляв, де розбагатіти.
А повернувся він у Михайлівку не випадково, а одразу ж, як тільки вийшов закон про фермерство. І дуже швидко, перший в районі, одержав на руки державний акт на 15 гектарів землі. Причому, на ту пору, це було найбільше. Іншим наділяли тільки по 5-8 га.
Наскільки важко було їм, першопрохідцям, ламати стереотипи тодішнього мислення – окрема тема. Про це можна було б написати цілі мемуари. Його земля, до речі, ще і по сьогодні оформлена на батька. Так йому, з тоді ще київською пропискою, порадили зробити. Адже ніхто не йняв віри, що він прийшов, щоб зайнятися сільським господарством надовго і всерйоз.
Не зовсім зрозумілим є цей вчинок багатьом його землякам і тепер. Тим більше, що з тодішніх фермерів-першопрохідців при ділі залишилися тільки троє, в тому числі і він, Анатолій Головня.
Потяг до ремесла хліборобського міг передатися йому у спадок від пращура, який, відслуживши 25 років у цариці, заробив декілька десятків десятин землі і, повернувшись додому, почав вирощувати хліб. Сам же фермер запевняє, що базувалося оте рішення насамперед на його ентузіазмі, мрії стати незалежним, спробувати працювати самому на себе.
І це, мабуть, справді так. Якби на першому місці у нього була матеріальна вигода, то давно вже їздив би на іномарках, відпочивав би у найпрестижніших місцях. Він же, започаткувавши те, у що тоді мало хто вірив, отаборився на окраїні села, практично на голому місці.
Перші два трактори були позиченими. Кредити фермерам давали теж незначні, мотивуючи це ризиком неповернення.
Незважаючи, що за перший рік всю землю обробити не вдалося, невдовзі все ж зумів придбати перші грунтообробні знаряддя. Директор місцевого радгоспу з іронією ставився до цього почину, але допомагав, хоч і за плату.
Після чотирьох років фермерування запропонували Анатолію Трохимовичу посаду директора радгоспу "Михайлівський", який ледве животів. 3ахопившись ідеєю спробувати хоч щось зробити для села, односельчан, дав на те згоду. Доводилося не спати ночами, але все ж "підтягнув" з останнього місця у першу десятку.
А ще на його долю випало реформувати Михайлівку – брати участь у розпаюванні землі. З майном, за його словами, у селі тоді "перемудрили". Бо знаходилися односельчани, які казали, що нехай краще воно пропаде, ніж дістанеться Головні. Так і сталося.
На сьогодні у фермерському господарстві прекрасні піднавіси, техніка схована від негоди, у стадії завершення будівництво майстерні. Чимало людей отримали роботу.
Землі, з врахуванням взятої в оренду, тут вже до тисячі гектарів. І всьому дається лад. – Але тільки завдяки тому, – каже Анатолій Трохимович, – що господарюємо на ній удвох з братом. Петро Трохимович, теж залишив роботу, квартиру в Києві і переїхав у Михайлівку. Як сприйняла це тоді його дружина – ціла історія, але змирилася.
Допомагав і батько, поки ще міцніше тримався на ногах. Був Анатолій Трохимович ще і першим головою асоціації фермерів району. Але, не відчувши ні звідки підтримки, відмовився від такого "портфеля".
У своєму фермерському господарстві Головні посадили сад – 470 дерев, які вже плодоносять. Поблизу викопали невеличкий ставок. У планах – відкрити свиноферму, магазин, приміщення під який вже готове.
Вчора рідні і друзі вітали Анатолія Трохимовича з його п'ятдесятиріччям. І серед іменинників з круглою датою у цій сім'ї цього року він не один. Нещодавно 75-річчя відзначив його батько, тепер до 45-річчя готується брат. Усі разом весною відзначили 15 років від дня створення фермерського господарства.
Нехай же щастить цій родині, яка зважилася в такий непростий час взятися за обробіток землі, за вирощування хліба.
Павло КУШПЕЛА.