Живемо у райцентрі. Чим здебільшого займаються дідусі та бабусі? Як правило, бавляться з онуками, роблячи це з неабияким задоволенням. А малюки відзначаються своєю непосидючістю.
Так було і одного серпневого дня. Діти залишили на нас трирічну Катрусю. Однак варто було нам на якусь мить відвернути увагу, як допитливе дитя скористалося цим і подалося пізнавати світ самотужки.
Кинулися шукати, а за дитиною, як кажуть, і слід прохолов. Настало надвечір’я. Три години пошуків були схожими на кошмар. На ноги піднялася вся вулиця, знайомі.
Та недарма кажуть, що світ не без добрих людей. Тим більше, не серед лісу живемо, а у місті. Тож чотирі незнайомі жіночки, спостерігаючи у районі міського парку за дитинчам, яке явно загубилося від рідні, взялися йому допомогти. Тим більше, що і маля виявилося "зговірливим" і залюбки показувало шлях, яким воно потрапило сюди. А тут і дідусь назустріч.
Люди, які того дня відгукнулися на проблему, безумовно, заслуговують на похвалу, подяку. На жаль, чи то від стресу, чи, може, від радості, не встигли навіть поцікавитися, хто вони і звідки. Тож через газету висловлюємо усім їм щиру подяку і маємо намір зробити це ще й особисто. Відгукніться, добрі люди!
Сім'я ЗЕЛЕНЕЦЬКИХ.
м. Бершадь.
тел. 2-43-67.