З Володимиром Юхимовичем Судомою особисто був малознайомий, але, орієнтуючись на відгуки про його головування в Сумівці, можу сказати: він саме з таких людей, яких пам'ятають довгі роки.
Прокладати шлях у житті доводилося йому самому. Повернувся зі служби в армії, а за що взятися, коли ні професії, ні життєвого досвіду? Послали у трирічну школу підготовки керівників, яка існувала на ту пору. То вже після було навчання у вищому навчальному закладі.
Своєрідне випробування на зрілість проходив у рідному Шпиківському районі на посадах агронома, бригадира. Будучи принциповим, яким залишався усе життя, не скорився, не захотів працювати з одним із своїх колег-керівників, який не відзначався дисципліною, коли у 1959 році господарства об'єднали.
Але беручкого, небайдужого Судому вже тоді, видно, підмітили у вищих інстанціях. Були пропозиції іти і агрономом у Ставки тодішнього Джулинського району, і заступником голови колгоспу у Костюківку та Веселівку. Але тодішнє керівництво в останню мить передумало, і він опинився у Тирлівці.
Довір'я завоював швидко. І у населення, і у тодішнього керівника господарства.
– Поки голова колгоспу заявиться на роботу, – згадують тирлівчани-старожили, – Володимир Юхимович, його заступник, вже побуває і на фермі, і у автогаражі, розпорядиться, хто і що має робити. Аж тоді дозволить собі поснідати.
То було неабиякою школою. Тим більше, що де він побував, почерк господаря простежувався обов'язково. Забіліли глинобитні стіни на фермах, вкритих очеретом, почали підбиватися стелі. Але не менш цінною школою була робота впродовж декількох років поряд із В.М. Кавуном, коли Тирлівка об'єдналася із Шляховою.
Володимир Юхимович не без гумору, але з вдячністю згадує, що то Кавун заставив його женитися. Поїдеш додому, говорив, без дружини не повертайся. Що взимку 1960 року і сталося.
За обов'язками партійного секретаря, заступника голови колгоспу роки минали непомітно. Тож знову почав виношувати плани, як би повернутися до себе додому.
Але тим і сильна, видно, Бершадщина, що у нас завжди уміли добирати кадри керівників. Влітку 1966-го він був обраний головою колгоспу в Сумівці і проголовував по 1988 рік.
Декілька разів просився на зборах, щоб відпустили з цієї посади за станом здоров'я. Але його не відпускали, навіть коли досягнув пенсійного віку. Тільки доріг при ньому було побудовано 46 кілометрів, тваринницький комплекс у Кошаринцях на 2800 голів худоби, перебудовано усі тваринницькі приміщення в Сумівці.
– Тваринництво – це "жива" копійка, – ще тоді любив він повторювати, і продавав по 1500-1700 тонн молока у рік, по 300 тонн – м'яса. Кажуть, якщо у районі тоді нараховувалася в середньому 71 умовна голова худоби на 100 га сільгоспугідь, то в очолюваному ним господарстві було і по 152. Дисципліна, порядок були і на полях, і у механізованих загонах, які щороку поповнювалися новою технікою. Чистий прибуток при ньому набагато перевищував мільйон карбованців, що на ту пору було неабиякими грішми. Однією з найвищих була і зарплата колгоспників. Школа, тракторна бригада – теж було побудовано при ньому, як і готель, торговельний центр.
Спеціалісти районної ланки, які з ним працювали, відгукуються, що це чудовий керівник, порядна людина. Доказом того, що більше віддавався роботі, ніж сім'ї, є хоча б те, що навіть хати собі не побудував.
В інтересах загальної справи міг на когось насваритися, але враз про те ніби забував. За великий гріх вважав звільнити когось із спеціалістів. Умів вислухати, зрозуміти кожного, допомогти.
15 липня рідні, друзі і знайомі вітали Володимира Юхимовича з 80-річчям.
Але і на схилі літ доля виявилася до нього не зовсім прихильною. Немає вже дружини, тож хазяйнує сам. До дочки у районний центр перебирається хіба що на зиму.
Тож нехай найкращі побажання Вам, шановний ювіляре, заставлять хоч на мить забути про повсякденні проблеми і турботи. Хай здоровиться Вам на довгі роки!
Павло КУШПЕЛА,
кореспондент газети.