– Шановний Прокопе Миколайовичу. Торік у Національному музеї Тараса Шевченка з успіхом пройшов мистецький пленер "Поташня – чарунка Поділля". А свій початок він брав у нас, на Бершадщині, ще в 2004-му.
Прошу Вас – автора і куратора проекту, головним меценатом якого є Валерій Фалілєєв, поділитися думками щодо втілення незвичайного плану.
– Три літа поташнянської образності стали своєрідним етапом у творчості учасників заходу. От уже три роки, свідомі своєї місії образотворця, самовіддані і наполегливі митці ведуть творчий діалог з чарівною подільською природою, людьми Поташні, з небесами і Творцем. Сьогодні зібрали вчетверте.
У серпні 2004-го в селі було урочисто відкрито музей культури, галерею картин, проведено мистецький пленер, зустріч з поезією, концерт народної творчості, гостину з короваєм. До цієї події і встановили герб, прапор Поташні, впорядкували територію, підремонтували дорогу. Однак проект на цьому не завершився. Тепер там проводяться різноманітні заходи.
Основним ядром задуманого були художники Левко Воєдило, Олесь Соловей, Володимир Гарбуз, Олександр Харват. Безпосередніми учасниками проекту на різних етапах його проведення стали десятки митців: поети Василь Герасим'юк, Ігор Римарчук, Мирослав Лазарук, композитор Олександр Смик, скульптор Іван Малевич, бандурист Василь Пиндик, кобзар Тарас Силенко, енциклопедист Микола Лабінський, журналіст Всеволод Ільїн...
Маємо міцну співпрацю із райдержадміністраціями – Березнегуватською Миколаївської області та Бершадською, Вінницьким земляцтвом у Києві, Благодійним фондом "Україна інкогніта", Національними спілками художників і письменників України, Асоціацією українських письменників, Генеральним консульством України у Пряшеві.
Виставка творів учасників проекту є своєрідними жнивами на ниві української культури. Це ще один крок до образу, до джерела, до людяності. Своєрідний уклін селу, рідній хаті, криниці дитинства і подиху вічності – це гімн природі і Творцю. Адже у кожного в душі є своя "поташня". І кожний, час від часу, шукає те місце на землі, де може відчути співзвучність душі природи і своєї душі. Унікальність "поташнянського барбізону" не в тому, що ще одна група столичних художників поїхала в село помалювати. Результатом співпраці учасників проекту в селі був заснований живий осередок культури. Значення такого закладу не у величині, а у величі образу Творця, який є в творчості. Для учня, а зокрема сільського, великість і вагомість такого закладу не менша, аніж піраміда чи собор. Думаю, що, окрім іншого, також і в цьому значимість митця – пробудити дзвін творчості в душі школярика.
У проекті "Поташня..." виявилася не тільки мистецька, професійна зручність митців, але і їхня світоглядна, громадянська позиція співтворців культури, їхні твори не тільки показують, оспівують красу окремого куточка землі, чарунку у щільнику всесвіту, але своїм наповненням і випромінюванням впливають на духовний стан суспільства.