Обійстя Сергія Кузьмовича та Марії Павлівни Матвієнків вражає своєю скромністю, простотою та охайністю. Кожна річ тут займає своє місце, як і господарі. Немає високих кам'яних мурів, сигналізації, охорони тощо. Воно відкрите для людей, як і душі господарів. Та відчувається тут якийсь особливий дух злагоди. Все своє життя проживають Матвієнки в цьому будинку, тут виростали та виховувалися їхні діти.
Є у них свої ювілеї. Разом – 57 років, весілля золоте відсвяткували скромно та тихо. Цього року – знову ювілей! Сергію Кузьмовичу 6 липня виповнюється 80 років.
Народився С.К. Матвієнко в сім'ї робітника, навчався в Бершадській школі, отримав тодішню освіту – 4 класи. Важкі були часи, таке ж і навчання. У сім'ї було п'ятеро дітей, тому змалку доводилося працювати. Ще хлопчиком ходив у колгосп до жатки на період жнив. Нароблялись добряче, але велику справу робили – допомагали збирати врожаї.
Зазнала сім'я, як і вся Україна, голодомору 1933-го року. Як вижили – один лиш Бог знає! Доля була в ті часи до всіх немилосердною. Війна застала Сергія Кузьмовича 13-річним хлопчиком. Батько та старший брат пішли на фронт. В тилу теж було нелегко. Подорослішати прийшлось швидко, як і багатьом ровесникам. Працював у полі, був за старшого у сім'ї, виконував батьківську роботу, матері теж було важко з чотирма дітьми. Головним завданням було – вижити!
– Здавалось, війна закінчиться – і заживемо багато, – розповідає С.К. Матвієнко. – Батько і старший брат загинули. Потрібно було відбудовувати зруйноване місто, вирощувати хліб.
Після війни 15 років працював у військкоматі. І хоча не займав високих посад, та свою роботу виконував чесно і сумлінно.
Хоча часи були важкі, та молодість і кохання брали своє. В 1950 році Сергій Кузьмович та Марія Павлівна одружилися, а в 1953-му у них народився син Анатолій, згодом донька Валентина.
Сім'ю потрібно було утримувати, тому, починаючи з 1960 року, працював на Бершадській меблевій фабриці, спочатку кочегаром, потім пакувальником меблів. Тут, на фабриці, працювала і дружина касиром, потім – бухгалтером. Отак і допрацювали до пенсії. Та хотілося бути корисним, і Сергій Кузьмович ще 14 років пропрацював завгоспом в ДЮСШ.
А тим часом підросли діти. Закінчивши школу, обирали життєві шляхи та вищі навчальні заклади: Анатолій – сільськогосподарський, а Валентина – медичний. Діти – гордість батьків. А пишатися Матвієнкам дійсно є ким, адже їхні діти всього в житті добивалися самі, завдяки сумлінному навчанню, наполегливості та порядності.
Анатолія більше бачать по телевізору.
– Зараз частіше він виступає на 5-му телеканалі. У нас він не показує, – лагідно говорить Марія Павлівна. – А Валентина нині готується до захисту дисертації, не хочу її зайвий раз відривати від роботи.
Важким видався життєвий шлях, багато випало на їхню долю, та ні на що не скаржаться, ні на кого не тримають зла. Болять натруджені руки та ноги, адже робочого стажу Сергій Кузьмович має понад 43 роки. Ще 40 має дружина. Нагороджені медалями за почесну працю.
Життя, здається, пройшло, як один день. Та, обертаючись назад, є що згадати, ким пишатись. Дочекались уже правнуків – Лізоньку та Іванка.
Хочеться побажати Сергію Кузьмовичу і Марії Павлівні – хай радують і діти, і онуки, і правнуки. Спасибі за ваш щоденний робочий подвиг. На таких, як ви, простих трудівниках, світ тримається.
Галина ІВАНЧЕНКО,
м. Бершадь.