У кожної людини свій вік і своя доля. До одних вона більш прихильніша, в інших – сповнена тривогами і випробуваннями. І хто знає, як все це впливає на конкретний відрізок життя.
Для баби Праксі, як в Красносілці називають Євпраксію Устинівну Коломієць, воно було не з простих. Як вона сама говорить, треба було щодня виживати. Пам'ятає роки громадянської війни, коли по селах "одна власть змінювала другу", колективізації, коли забирали в людей майно і худобу для створення колгоспів.
Сама вона, скільки себе пам'ятає, завжди день проводила в праці. Старший брат її Сава Байдалюк, був хлопцем роботящим і любив порядок, тож завжди вимагав цього і від інших дітей.
Вийшовши заміж за роботящого Григора, створила свою сім'ю. Їх обійстя виросло на штучно вибраному "пляцку", врізавшись в гору, що недалеко від Південного Бугу. Тоді цей мікрорайон села називали "рибаківкою".
В колгоспі пройшло все її трудове життя – і до війни, і після неї. Особливо важкими виявилися роки голодомору 33-го і 47-го. Скільки тоді людей в селі звезли в могили на кладовищі! Разом з ними немало покоїться там і членів її родини.
В колгоспі працювала в ланці, була навіть ланковою, і любить згадувати, як після важкого дня поверталися додому з піснею. Тоді люди були дружнішими, каже старенька. Її чоловік теж все життя пропрацював у колгоспі кінничим, пройшов важкими фронтовими дорогами, був поранений, і на пенсію вийшов в 70 років.
Разом виростили дочку. Поля також працювала в колгоспі, гарно вишивала. Дочекалися зятя, онуків. Вітя і Василько були завжди їх радістю.
Не зогледілась баба Пракся, як роки почали розставляти все по своїх місцях. Господь взяв до себе передчасно дочку, потім пішов із життя чоловік. Раділа, коли онуки створили свої сім'ї, обоє переїхали на проживання до Теплика, звідки їх дружини. Доки могла – допомагала їм, переживаючи за їх статок.
В Красносілці Євпраксія Устимівна хоч і жила одиноко, проте не була самотньою. Приходили родичі, сусіди і просто знайомі. Але час бере своє, і коли старенька стала немічною, потребувала медичного догляду, її взяв до себе молодший з її онуків Морозових – колишній воїн-афганець Василь. З тих пір і живе біля нього останніх п'ятнадцять років, хоч приписана в Красносілці.
Нещодавно випала гарна нагода знову зустрітися з бабою Праксею – їй виповнилося 100 років. Тож родичі -красносільчани побували на ювілеї старенької, передавали привіти і найкращі побажання від сільської громади. Не забула про неї і теплицька влада – віншував ювілярку заступник голови райдержадміністрації Віктор Миколайович Зайцев.
І хоч зір у старенької дещо підводить, як і слух, зате ноги ще носять, руки можуть виконувати роботу. Тож схвильована і щаслива сиділа ювілярка на почесному місці, і почувала столітня бабуся себе в ті хвилини ніби на сьомому небі, і радісна сльоза сріблилась на її згорьованих віях.
Павло Байдалюк.