– таким бачить місцеве самоврядування Сумівський сільський голова О.В. Лободовський.
Коли взимку 1999 року у Сумівці проводилися позачергові вибори сільського голови, односельчани запропонували О.В. Лободовському спробувати поборотись за це місце. Пропрацювавши вісім років після закінчення Вінницького філіалу Київської сільськогосподарської академії агрономом по кормовиробництву в місцевому господарстві, до того ж родом з Рівненської області, Олександр Володимирович великих амбіцій не мав. Однак хотілося дізнатися: чи прижився у селі, чи поважають люди? Вийшло так, що за результатами голосування здобув перемогу з великим відривом від двох інших кандидатів. До речі, О.В. Лободовський тричі обирався сільським головою, і щоразу понад дві третини виборців віддавали голоси за нього.
Найважчими, але і найкращими на посаді сільського голови, Олександр Володимирович вважає два перші роки, хоча саме тоді відбувалося реформування аграрного сектора економіки, та й багато чого не знав. В роботу занурився з головою, вивчав законодавство. Син токаря і вчительки, в душі – людина села, О.В. Лободовський звик працювати на совість, доходити до всього своїм розумом, опиратися на здоровий глузд. Він і односельчанам обіцяв не золоті гори, а бути порядною людиною, кошти витрачати лише на потреби громади. Між іншим, тоді, хоча сільський бюджет і складав всього 24 тисячі гривень, їх вистачало навіть на те, щоб закупляти для школи піврічний запас вугілля, надавати малозабезпеченим матеріальну допомогу. Далі ситуація погіршувалася.
– Прикро, боляче за місцеве самоврядування, – ділиться своїми думками О.В. Лободовський. – В найгіршому становищі села, найважче – малим селам, де населення до тисячі чоловік. Сюди коштів надходить найменше.
Формульний розрахунок при формуванні бюджету Олександр Володимирович вважає несправедливим і наводить приклади. Скажімо, малій територіальній громаді утримувати амбулаторію загальної практики сімейної медицини значно важче, ніж великій, з населенням 4-5 тис. чоловік. Інша справа, якби штат працівників утримувався б за рахунок держави, а на медикаменти кошти виділялися б за формульним розрахунком. І таких проблем чимало. Тож Сумівський сільський голова О.В. Лободовський з пропозиціями звертався до народного депутата України, голови (нині першого заступника) комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування А.С. Матвієнка. На думку Олександра Володимировича, варто було б перейняти польський варіант впровадження місцевого самоврядування: чітко визначити повноваження, обов'язки і, найголовніше, під конкретні повноваження мають бути виділені відповідні матеріальні й фінансові ресурси. Від цього держава тільки виграє. Люди повинні бачити, на що витрачаються їхні податки.
– Сільський голова – не старець, він не повинен просити кошти у керівників підприємств, приватних підприємців для розв'язання проблем територіальної громади, – переконаний Олександр Володимирович, – адже у такий спосіб принижується, дискредитується влада. От і доводиться вдаватися до суто селянських видумок, щоб щось зорганізувати.
Що ж являє собою нині сумівська територіальна громада? В селі проживають 1170 чоловік, з них 580 пенсіонерів, 146 ветеранів, 11 інвалідів війни. Працюючих мало – трохи більше ста задіяні в місцевому СТОВ "Нива", 37 працівникам роботу забезпечує сільська рада, ще 32 – працюють в освітянській галузі. На утриманні сільради амбулаторія загальної практики сімейної медицини, клуб, бібліотека, дитсадок "Зірочка".
В територіальній громаді налагоджено співпрацю з керівниками установ соціально-культурного призначення, приватними підприємцями і місцевим сільгосптовариством. В Сумівці першими в районі реорганізували ФАП в амбулаторію загальної практики сімейної медицини, хоча, можливо, дещо поспішили з цим, адже утримувати нині цей заклад дуже важко. Є тут денний стаціонар, добротне обладнання і, найголовніше, працюють люди, віддані своїй справі.
Гарні стосунки склалися у сільської ради з школою, де директором Г.М. Гуз. Екологічна бригада, шкільне лісництво, розчистка джерел, прибужної зони – далеко не повний перелік справ учнівського і педагогічного колективів. Олександр Володимирович з задоволенням підтримує подібні ініціативи і допомагає чим може.
Останнім часом вдалося підтягнути і культуру. Завдяки В. В. Подборській, С.І. Дроню ожив клуб, де проводяться концерти, можна пограти в більярд, шахи. До речі, більярдний стіл подарувало СТОВ "Нива" (директор С.П. Царюк). Господарство допомагає і дитсадку, і в благоустрої. Хто бував у Сумівці, той неодмінно помічав: центральна вулиця асфальтована, бордюри побілені, відчувається порядок.
– Хочеться подякувати і райдержадміністрації, і районній раді, які не відмахуються від наших проблем, – каже О.В. Лободовський, – а йдуть нам назустріч.
За дев'ять років на посаді Олександр Володимирович переконався: нелегко бути лідером у селі, і з кожним роком ця ноша стає важчою. Сумівський сільський голова не хапається за будь-яку ідею, щоб потім носитися з нею, а діє розсудливо, виважено. Скажімо, нині майже всі говорять про газифікацію населених пунктів. О.В. Лободовський же вважає: для Сумівки це не найкращий варіант, краще було б задіяти інший енергоносій – електроенергію. До того ж, в селі є відповідна підстанція, що полегшило б прокладку мереж по вулицях. Олександр Володимирович вивчає це питання, консультується, сподівається розробити конкретну програму ( досвід є в Житомирській області, Піщанському районі).
Ще одна мета є у Олександра Володимировича: упорядкувати дорогу (6 км) від Сумівки до Війтівки. Мова не йде про асфальтування, а хоча б про поліпшення її стану.
Хочеться вірити, що задуми О.В. Лободовського втіляться у життя, адже Олександр Володимирович слів на вітер не кидає, завжди відстоює свою точку зору, в нього болить душа за справу.
– Крім того, що я сільський голова, – говорить О.В. Лободовський, – я ще й живу тут, і мені щодня дивитися односельцям в очі. Намагаюся їх не розчаровувати і робитиму все для того, щоб не було соромно за прожиті роки.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.