Війна – всенародне горе. 858 п'ятківчан стали на захист Батьківщини, разом з усім народом піднялися на священний бій з фашистською ордою. Хоробро бились вони з ворогом – 458 навічно залишилися в братських могилах Європи – в Франції, Молдові, Угорщині, Німеччині, Чехії, Словаччині, Австрії, Східній Пруссії, Латвії, Естонії та інших країнах світу.
Давно відгриміли бої Великої Вітчизняної, та в жителів нашого села й на мить не згасає пам'ять про тих, хто приніс нашому народу Велику Перемогу. Нині в селі проживають 22 учасники бойових дій, а ще 12 вдів до цього часу виглядають своїх чоловіків з тієї вже далекої війни. Потрібно сказати, що ті, хто повернувся інвалідами, залишилися при ділі і у важкі післявоєнні роки. Михайло Гергелюк сів за кермо "Універсала" і ще 35 років орав, сіяв, збирав врожаї на п'ятківських полях. Іван Бендерук 30 років відпрацював на комбайні. І можна було б назвати ще чимало подібних прикладів, про що завжди пам'ятали і пам'ятатимуть п'ятківчани.
Вже загоєно заподіяні війною рани, чимало зроблено і в селі. Не забули п'ятківчани тих, хто ціною власного життя творив сьогодення. Світлу пам'ять про них уособлює відкритий у 1990 році меморіал. На плитах викарбувано імена 458 воїнів-п'ятківчан, які не повернулися з фронтових доріг. Людська пам'ять до цього часу береже те, від чого може здригнутися серце.
Велику патріотичну справу по вшануванню героїв робить музей бойової слави, що вже чимало років діє при П'ятківській загальноосвітній школі. З одного із його стендів дивиться на відвідувачів веселими очима молодий чоловік у військовій формі з погонами генерала. Це – наш земляк Дмитро Аристархович Дричкін. Помер він 1 січня 1972 року у Києві. Це звичайний солдат, який пройшов важкими дорогами війни з перших її днів до щасливого Дня Перемоги. За виконання бойових завдань він відзначений чотирма орденами Червоного Прапора, Кутузова, багатьма медалями. В музеї чимало речей – живих свідків односельців, які захищали Батьківщину. Для створення його багато зробили завідуюча музеєм Л.В. Багнюк, вчитель історії Г.А. Потутаровський, колишній заступник директора школи з виховної роботи, а нині пенсіонер М.Ф. Коханівський.
На просторому майдані біля церкви, у самому центрі села – Меморіал загиблим односельчанам. П'ятківчани свято шанують пам'ять про них. У братській могилі тут покоїться прах воїнів, які загинули як герої, визволяючи село від фашистів. Ось їх імена: черкащани Й.Й. Биченко і Г.А. Січкар, кіровоградці Д.І. Беспалов і С.І. Бондар, Д.К. Гончар з Миколаївщини, М.І. Алексеєнко і С.А. Яковенко з Житомирщини, І.К. Шайтанов, А.І. Сироткін, Л.Т. Каштанов.
Не заростає шлях до братської могили. Вдячні потомки свято бережуть пам'ять про тих, хто не пошкодував життя заради свободи і щастя рідної української землі.
Мойсей ПОХИЛА,
голова ради ветеранів
війни і праці,
с. П'ятківка.