Якщо бути відвертим, зважити усі за і проти, без всякого перебільшення хочеться сказати так, вона є. Не все ще втрачено. Перший доказ тому хоча б те, що кілометрів зо два від цих місць приблизно таке ж поселення Рикава, тільки в сусідній вже, Кіровоградській області. Жителі Гайворона, від якого воно зовсім не далеко, будують там он які дачі. І хто знає, чи не робилося б те і у наших Кавкулах, – кажуть місцеві жителі, – якби вони були з'єднані з тим поселенням такою ж, як воно із Гайвороном, дорогою. Адже тутешня краса, ландшафт, природа нікого із приїжджих не залишають байдужими. А що, як з впровадженням адміністративної реформи, яка на часі, така дорога дійсно, за рахунок якихось спонсорів, стане дійсністю? Можливо і тут хати на дачі почали б купувати. Як не є, а зв'язок з навколишнім світом, тільки з нашого боку, надійний. Дороги з твердим покриттям є і на Джулинку, і на Тирлівку. Тутешні жителі не перестають дивуватися – як могло статися, що колись будувалися дороги навіть по полях, щоб возити цукрові буряки, а тепер не вистачає коштів навіть на ремонт центральних? Чи може вже розучилися підтримувати їх у належному порядку?
– А чи не закрадеться думка і у вас, щоб переїхати, як інші, на проживання у Тирлівку? – запитав у Г.І. Кравець, яка є єдиним здавачем молока. У відповідь почулося несподіване: – А ми могли б і у Гайворон, чи Донецьк до дітей перебратися, але не хочемо. Бо тут минуло наше життя і місцевість нас влаштовує. Та й господарство допомагає.
На певні роздуми наводить і почута новина про те, що у ці місця нещодавно навідувалися монахи, щоб саме тут започаткувати будівництво монастиря. Навіть наводили довідки з цього приводу у сільській раді. Виходить, вабить таки щось людей у ці краї. Якщо заглибитися у давнину, то цілком очевидно, що тутешні місця заворожували завжди. Наприклад, неподалік у лісочку і по сьогодні збереглася, як її тут називають, Фогелева криниця. Кажуть, названа вона іменем пана, який тут володарював. Чи то благодійний тутешній клімат, а може краєвиди вплинули на руйнівників, яких у наш час вистачає, але вона залишається упорядкованою. До неї навідуються, щоб вгамувати спрагу, механізатори, які працюють на полях.
Гарною, мабуть, ознакою є і лелеки, які з року в рік прилітають на єдину вулицю в Кавкулах, щоб вивести потомство. Тиша, ставки. Мабуть і птиці до вподоби тутешня благодать.
Як О.Б. Марчук, так і голова села Д.П. Карман вважають, що людина, у якої, як кажуть, ні копійки за душею, запросто може зараз приїхати сюди і взяти хатину для проживання. Всього за 200-300 грн. З цього, до речі, розпочинав і Олексій Борисович. Тепер він – підприємець.
Врешті-решт у кожного з нас є якась відправна точка, з чого починаємо облаштовувати власне життя. Різниця лише в тому, що когось вабить у міста, до людей. Хоч у зрілому віці і вони, буває, повертаються додому. А комусь може припасти до душі тиша, як от у цих місцях. Кавкуляни, здається, тільки раділи б поселенцям. А ще вони твердо переконані – ніколи того не станеться, що залишаться у їх селі тільки лелеки.
Павло КУШПЕЛА,
с. Кавкули.