Якось весняної днини мені випало зустрітися із молодими земляками-п'ятківчанами, які приїхали в гості до рідних. З Італії, Англії, Росії. І ось про що розповіла одна з них.
«Питання часто виникало у колі друзів. З докорами запитували про це і на вулиці мого дитинства, куди навідуюся під час відпусток або на свята. Дехто навіть звинувачує у тому. Але якщо відверто, то думками досить часто повертаюся до місць, де минули дитинство, юність.
У різні краї роз'їхалися майже всі мої однокласники. Хоча, може, і не так просто було кидати рідні гнізда. Не знаю, чи правильною буде моя відповідь, але певна, до неї прислухаються чимало моїх ровесників. Ферми знищили, бурякові ланки перестали існувати. Землю пошматували, техніку розтягнули. Де подітися молодим людям? Куда податися, до кого іти на заробітки? Ті, хто залишилися в селі, без роботи. А хто щось і робить, то вчасно не отримує платні. Нерідко, зовсім забувають задовольнити бурхливо зростаючі культурні, естетичні і побутові потреби молоді. Відповідно до її розвитку, знань.
Залишаючи село, більшість шукає цікаву роботу, грошовиту, якої на місці немає. От і тане населення з кожним роком. З села повиїжджали всі молоді.»
У 70-ті роки було здійснено ряд заходів, спрямованих на розвиток села. А от негативних явищ, стихійної міграції позбутися не вдалося. Нині, в умовах демократизації, стали впевненіше висловлюватися щодо бажання повернути борги селу. Але ж життя змінилося. Справа тепер ще в тому, скільки і куда вкласти коштів.
Мабуть, треба врахувати уроки попередніх років. Годилося б предметніше взятися за технічне переозброєння аграрного сектора.
Мойсей ПОХИЛА,
громадський кореспондент.
с. П'ятківка.