На світі живу не один десяток літ. Гляну, бувало, на село і задумаюся. Живемо ніби в однакових умовах, а життя складається по-різному. Більшість все-таки залежить від глави сім'ї. І немає різниці, хто це, жінка чи чоловік. Зуміють виховати дітей – буде порядок. Якщо ж глава сім'ї не може визначитися і тягне в один бік, а його дружина в інший, добра не чекай. Але це – сім'я. Яке життя створили, так і житимуть. А якщо у масштабах держави? Якщо її глава не зуміє створити нормальне життя, страждатимуть мільйони. І дивним у даній ситуації видається, чому саме в Україні постійно обираються такі керівники. Адже держави Західної Європи, Скандинавії, прибалтійські в гірших умовах, а живуть краще. Дочекалися, нарешті, що і наш народ обрав собі президента, якого хотів. Але за перші місяці його перебування при владі щось не зовсім такий початок, яким, на мою думку, він мав бути. От і закрадається сумнів: чи вдасться знову здолати економічну кризу.
Докладніше »»»
У дні помаранчевої революції я була на Майдані разом з усією родиною. І нині як ніколи відчуваю, що новій владі потрібна підтримка народу. Кожна людина має спитати у самої себе: «А що я конкретно зробив, щоб жилося у країні краще?» З таким запитанням і я звернулася до самої себе і хочу коротко про це розповісти.У 1949 році за направленням Київського технологічного інституту харчової промисловості я приїхала в Бершадь, де почала працювати на спиртзаводі інженером-технологом. На моїх очах завод нарощував потужність, приростав новими цехами. Формувався працелюбний, згуртований колектив, якому під силу були будь-які завдання. Одним із перших у країні завод отримав звання «Підприємство високої культури виробництва», а згодом як знак особливих досягнень – перехідний Червоний прапор на вічне зберігання. Як технічний керівник я постійно дбала про оновлення виробництва,
Започатковане це свято десять літ тому, коли ще живий був письменник, журналіст і філософ Василь Думанський. Того пам’ятного дня односельці і численні гості відзначали вихід його другої книги „ Листопад” і одночасно 45-ліття автора. Доля відміряла Василеві зовсім мало – у червні 1996-го він пішов за земні обрії.Але залишилося його Слово. Залишилися книги, до яких через кілька років додалася ще одна, яку нині знає весь світ, – „Вибір”. І залишилася гарна традиція – щороку на свято Спаса вшановувати пам’ять славного земляка, відзначати день села, обжинки і звісно ж приурочувати такі зібрання найбільшому нашому святу – Дню незалежності.
Володимира Михайловича Ковальського – директора Бершадської ЗОШ №2, знає весь район. По-перше, як керівника – далекоглядного, демократичного, що застосовує колегіальні принципи керування. По-друге, як людину – чуйну, не обмежену шаблонами, принципового гуманіста, по-третє, як громадянина – має активну життєву позицію, неодноразово обирався депутатом міської ради, виконує громадські обов'язки. По-четверте, як вчителя, що вдало поєднує методику класичної педагогіки, педагогів-новаторів, інтерактивні та новітні технології навчання. Це все слова, а за ними – велика напружена праця. В.М. Ковальський – фундатор та ініціатор всіх інновацій з психології та педагогіки в школі. Виступає не тільки як джерело знань, передавач, а й їх помножувач. Відома педагогічна система уявлень "Школа – для учнів!" стала лейтмотивом його діяльності.
Житель м. Бершаді П.М. Козак звернувся до редакції із запитанням, кого саме слід вважати дітьми війни та про їх соціальний захист. Роз'яснення з цього приводу дає заступник начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації Г.І. Долобан."З метою надання соціальних гарантій і пільг особам, чиє дитинство збіглося з роками Великої Вітчизняної війни, Верховною Радою України 18 листопада 2004 року ухвалено Закон України "Про соціальний захист дітей війни". Його прикінцевими положеннями передбачено, що він набере чинності з 1 січня 2006 року. Цим законом установлено, що дитиною війни є особа, якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Згідно з постановою Кабміну № 409 від 30 травня 2005 р. у нинішньому році розпочато виплату компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадбанку СРСР. Вкладники, які не отримали протягом 2002-2004 років компенсацію грошових заощаджень, можуть отримати її в установах Ощадбанку у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 50 гривень. Спадкоємці вкладників, померлих у 1997-2004 роках, які не отримали компенсацію на поховання протягом 1997-2004 років, можуть отримати її у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 150 гривень. Спадкоємці вкладників, померлих у 2005 році, можуть отримати компенсацію на поховання у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 500 гривень.
Шістдесят років минуло з тих пір, як затихли ворожі гармати, розвіявся останній попіл із згарищ і засміялися голубі небеса. Мільйони людей полягли в боях. А багатьох зачепили війна по-іншому. У далекому 1942 році, коли ворог напав на мирний люд, жінок вивозили у Німеччину на примусові роботи. Однією з них була і нині вже покійна Софія Тодорівна Усатюк із Чернятки. У Німеччині вона працювала на військовому заводі, де і познайомилася з чоловіком-росіянином Костянтином Степановичем Будаєвим, якого теж насильно вивезли із СРСР.