[ 23.02.2006-7:58 ] «

Чимало бершадчан давно знають і поважають гарну і дружну родину Кольченків. Розповідь у переддень 23 лютого найсправедливіше буде розпочати із її глави Івана Архиповича, який нині разом з дружиною Євгенією Онисимівною мешкають у Бершаді.
Вікопомними дорогами Великої Вітчизняної війни з першого і до останнього її дня крокував, як і всі. Найзаповітнішою мрією, згадує він, було якнайшвидше осилити, зламати натиск ворога, щоб можна було звільнити рідні, дорогі серцю міста і села.

Докладніше »»»» 

  [ 23.02.2006-7:57 ] «

Микола Петрович Журавльов хоча і народився у Сумській області, але виріс у Бершаді. Закінчив 10 класів і в сороковому вступив до Харківського інституту механізації сільського господарства. Там і застала його війна.
Навчальний заклад евакуювали в Самаркандську область. Працювали студенти в одному з племрадгоспів. У 42-му Миколу призвали в армію. Він закінчив полкову школу розвідників і був направлений до 6-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії, яка з боями відступала на Воронеж. Саме тут і отримав молодий солдат бойове хрещення – його контузило, а осколки, немов на згадку про той бій, Журавльов і досі носить у лівій руці.
– На той час я був баштовим стрільцем Т-34, – згадує ветеран. – Танк підірвався на міні. Механік-водій загинув. Ми з командиром почали вибиратися. Піднявши кришку люка вперед, я руками вчепився за краї отвору, щоб вибратися. І тут по танку вдарив ще й снаряд…

Докладніше »»»» 

  [ 27.10.2005-9:32 ] «

Біленькі хати на виднокрузі, широкі і довгі вулиці, обсаджені плодовими деревами, синьоока річка… Здається, зроду не торкалося жодне лихо цього поселення. Та на віку, як на довгій ниві. Всього довелося пережити війтівчанам. Були дні радісні і сумні. Найбільшим горем стала Велика Вітчизняна. 1 серпня 1941 р. село окупували німецько-румунські війська, і майже 4 роки перебувало в окупації. З нього пішли на фронт 1119 чоловік. Загинуло в боях 498, 120 – повернулися інвалідами.
Війтівчани обороняли Москву і Ленінград, Київ і Харків, безстрашно кидалися в рукопашні бої з відбірною дивізією при обороні Одеси, стояли на смерть при захисті Севастополя, Сталінграда. Всі вони нагороджені орденами і медалями.
У Війтівці хазяйнували румуни. Із розповідей наших дідів, вони були набагато лояльнішими, ніж окупанти-німці, які встановили свої порядки за Бугом. Там панували грабіж, насильство, вбивство. Можна тільки співчувати горю матері, в якої забрали дочку 16 років і прикладами загнали в товарний вагон на каторжні роботи в Німеччину.

Докладніше »»»» 

  [ 29.09.2005-16:06 ] «

З перших днів війни Червона Армія чинила відчайдушний опір німецьким військам. Але сили були нерівні, і багато наших бійців потрапили в полон. За даними радянських істориків, 74 тисячі, а за свідченнями німецьких дослідників, 103 тисячі полонених перебували в уманському таборі, який називали «Уманською ямою».

Докладніше »»»» 

  [ 17.09.2005-12:05 ] «

Гарно мріється бабусям та прабабусям з висоти прожитих років. Ось і цього разу вкотре вже Лукія Задорожна гортає у моїй присутності сторінки свого життя. Пам'ять докочується аж до берегів її юності.
Народилася і зростала у звичайній сільській сім'ї. Настасія Іванівна, її мати, працювала в ланці. Григорій Тодотович, батько, хоч і був інвалідом, не засиджувався, ремонтував взуття, міг зладнати і нове.
Разом з меншою сестричкою Оленою ставали дорослішими, ходили в школу, як усі мріяли про майбутнє. Не встигла остаточно визначитися, ким буде, як над нашим краєм розгорілися тривожні заграви війни.

Докладніше »»»» 

  [ 07.09.2005-17:19 ] «

Перший день війни застав мене у Вінниці. Зранку 22 червня 1941 року я з товаришами-студентами у міському парку готувалися до складання екзамену з психології за перший курс історичного факультету Вінницького педінституту. Через кілька годин до нас прийшла студентка Людмила Кучеренко і повідомила: почалася війна з Німеччиною.
Коли ми підійшли до базарної площі, почули по радіо слова: "Враг будет разбит, победа будет за нами".
У перші дні війни мій батько через Вороновицький райвійськкомат був направлений у військову частину. Мені ще не було повних 18 років і я з матір'ю евакуювався в м. Уфу Башкирської АРСР. Там почав працювати на оборонному об'єкті, а в жовтні 1941-го був призваний в армію і став курсантом піхотного училища.

Докладніше »»»» 

  [ 10.08.2005-11:59 ] «

Сашко був найменшим із багатодітної сім’ї сільського коваля Федора Шатковського з Колосіївки – дев’ятою дитиною. Та страшний голод тридцять третього підряд скосив спочатку батька, за ним – п’ятьох дітей, а згодом і маму Ольгу. Четверо дітей, які залишилися, самі закінчували споруджувати хатину, що починали разом з покійною матір’ю. Згодом найстарший Георгій, навчившись від свого дядька Григорія слюсарної, ливарної і токарної справи, пішов шукати кращої долі. Сашко працював їздовим у місцевому колгоспі „Серп” аж до того дня, коли йому прийшла повістка в армію.

Докладніше »»»»