[ 29.09.2005-16:06 ] «

З перших днів війни Червона Армія чинила відчайдушний опір німецьким військам. Але сили були нерівні, і багато наших бійців потрапили в полон. За даними радянських істориків, 74 тисячі, а за свідченнями німецьких дослідників, 103 тисячі полонених перебували в уманському таборі, який називали «Уманською ямою».

Докладніше »»»» 

  [ 17.09.2005-12:05 ] «

Гарно мріється бабусям та прабабусям з висоти прожитих років. Ось і цього разу вкотре вже Лукія Задорожна гортає у моїй присутності сторінки свого життя. Пам'ять докочується аж до берегів її юності.
Народилася і зростала у звичайній сільській сім'ї. Настасія Іванівна, її мати, працювала в ланці. Григорій Тодотович, батько, хоч і був інвалідом, не засиджувався, ремонтував взуття, міг зладнати і нове.
Разом з меншою сестричкою Оленою ставали дорослішими, ходили в школу, як усі мріяли про майбутнє. Не встигла остаточно визначитися, ким буде, як над нашим краєм розгорілися тривожні заграви війни.

Докладніше »»»» 

  [ 07.09.2005-17:19 ] «

Перший день війни застав мене у Вінниці. Зранку 22 червня 1941 року я з товаришами-студентами у міському парку готувалися до складання екзамену з психології за перший курс історичного факультету Вінницького педінституту. Через кілька годин до нас прийшла студентка Людмила Кучеренко і повідомила: почалася війна з Німеччиною.
Коли ми підійшли до базарної площі, почули по радіо слова: "Враг будет разбит, победа будет за нами".
У перші дні війни мій батько через Вороновицький райвійськкомат був направлений у військову частину. Мені ще не було повних 18 років і я з матір'ю евакуювався в м. Уфу Башкирської АРСР. Там почав працювати на оборонному об'єкті, а в жовтні 1941-го був призваний в армію і став курсантом піхотного училища.

Докладніше »»»» 

  [ 10.08.2005-11:59 ] «

Сашко був найменшим із багатодітної сім’ї сільського коваля Федора Шатковського з Колосіївки – дев’ятою дитиною. Та страшний голод тридцять третього підряд скосив спочатку батька, за ним – п’ятьох дітей, а згодом і маму Ольгу. Четверо дітей, які залишилися, самі закінчували споруджувати хатину, що починали разом з покійною матір’ю. Згодом найстарший Георгій, навчившись від свого дядька Григорія слюсарної, ливарної і токарної справи, пішов шукати кращої долі. Сашко працював їздовим у місцевому колгоспі „Серп” аж до того дня, коли йому прийшла повістка в армію.

Докладніше »»»»