[ 07.06.2006-16:47 ] «

Пише мати загиблого в Афганістані Гомелюка Анатолія Костянтиновича. Невимовне горе батьків, які втратили дорогих своїх синів на чужій далекій землі. Гіркоту втрати нічим не замінити, та допомагають нам тамувати невгамовний біль добрі співчутливі люди, колективи. 25 травня ц.р. минуло 22 роки, як згасла зірка життя мого дорогого синочка, і протягом всіх цих років дирекція, викладачі, студенти Бершадського медичного коледжу провідують могилу, покладають квіти, корзини, вшановуючи пам'ять мого Анатолія.
Я щиро вдячна цьому колективу за співчуття, людяність. Дорогі мої, прийміть низький материнський уклін, здоров'я вам всім, радості від життя, хорошого навчання, віри у своє майбутнє.
З повагою
Олена Степанівна ГОМЕЛЮК.
с. Устя.

  [ 07.06.2006-16:46 ] «

Я, ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни, щороку передплачую свою улюблену газету "Бершадський край", яка висвітлює різні важливі світові події, новини, життя нашого міста та району. Цікавлюся всіма новинами, які пишуть дописувачі. Наш район великий, добрі роботящі люди, і в кожний населений пункт йде наша районка.
Новообраному депутатському корпусу і владним структурам, на мою думку, потрібно допомагати з передплатою "Бершадського краю" на друге півріччя, бо це дуже важлива кампанія в нашому домі.
Микола КАЗНОВСЬКИЙ,
учасник війни,
ветеран праці.
м. Бершадь.

  [ 02.06.2006-18:16 ] «

Ніби вчора готовились разом з батьками, вчителями до зустрічі нового навчального року, а сьогодні свято останнього дзвоника...
Ми любимо свою школу, бережемо її, шануємо вчителів і вдячні їм за турботу про нас. Розуміємо: сьогодні нелегко бути школі такою, як цього хочуть учні. Однак ми у своїй школі труднощів не відчували.

Докладніше »»»» 

  [ 27.05.2006-7:22 ] «

Днями із Болгарії в редакцію "Бершадського краю" надійшов лист від болгарина Теодора Іванова, в якому він просить газету посприяти йому у знайомстві з українською дівчиною.
"Доброго дня. Хочу познайомитися із вашою дівчиною. У нас в Болгарії уже є чимало сімей, в яких дружини українки. Я знайомий з окремими і знаю, що українки – добрі, ніжні, гарні господині. Мені б таку дружину. Хочу познайомитися з дівчиною 20-26 років, яка б погодилася на переїзд в Болгарію, вийшла за мене заміж і зголосилася жити тут зі мною.
Шукаю наречену з лагідним характером, не важлива її освіта, професія, вона могла б бути ким завгодно – домогосподаркою, кухарем, дояркою, швачкою, лиш би була доброю душею і господинею.

Докладніше »»»» 

  [ 27.05.2006-7:21 ] «

Спочатку, коли Олена зателефонувала мені і сказала, що їде на заробітки, вже й візу на виїзд отримала, я її відраджувала це робити – мала ж чудову сім'ю. Та й як ростимуть доньки без матері, і чоловік молодий. Як все те можна відірвати від себе і стати служницею? Дуже переживала за подругу, коли в неї спочатку були проблеми з пошуками роботи. Радили їй близькі кидати все й повертатися назад. Але потрібно було знати Олену. Вона ніколи й на крок не відступалася від задуманого.
Та згодом все владналося. Була задоволена родиною, де працювала, оплатою. Потім знову полетіло все шкереберть, залишилася без роботи. Два місяці пошуків не увінчалися успіхом. Гроші, які заробила, танули немов віск – життя там дуже дороге, особливо наймана квартира. Однак через деякий час подруга написала, що в неї знову все гаразд. Доглядає стару жінку, ставлення людське, отримує непогані гроші.

Докладніше »»»» 

  [ 27.05.2006-7:19 ] «

"Шановні журналісти!
Хочу, щоб ви нагадали нашій державі, що є ще живі представники такої верстви населення, як незаміжні вдови. У нас війна забрала хлопців, які б мали бути нашими чоловіками, ми народили б їм дітей, але вони ще з шкільної лави пішли на фронт і багато їх не повернулося. Не мали ми щастя материнства, залишилась нам самотня старість. Важко працювали в молодості, запрягали нас разом з коровами в плуга, і не було кому захистити. Сіяли, орали, не допускали, щоби земля-матінка заростала бур'янами, як подекуди зараз.

Докладніше »»»» 

  [ 16.05.2006-20:58 ] «

Дехто каже, що благонадійність нині не в моді – кожний більше думає про себе. Воно, можливо, й так, але знаходяться люди, які не байдужі до проблем інших.
Хочу сказати кілька слів про нашу міську організацію ветеранів. Ми часто зустрічаємося з школярами, молоддю, виступаємо з концертами. Інколи потрібна якась допомога, і чимало керівників, підприємців охоче йдуть нам назустріч.
Напередодні 9 травня ми проводили репетиції ветеранського хору, готувалися до святкового концерту. А після генеральної репетиції приватні підприємці магазину "Реквієм" організували для нас в кафе "Модерн" святковий вогник. Кожному ветерану вручили листівки і квіти та ще й накрили гарний стіл. А скільки спогадів, чудовий пісень звучало того вечора!

Докладніше »»»»