Процеси національно-духовного відродження, зростаючий інтерес до історії нашого народу змушують все частіше звертатися до культурно-історичної спадщини України, що є невід'ємною складовою українського народу і одним із пріоритетів культурної політики Української держави.Всього в районі на державному обліку знаходиться 119 пам'яток культурної спадщини. З них: археології – 30, історії – 71, монументального мистецтва – 18. За всіма пам'ятками ведеться належний догляд з боку сільських громад, з якими укладені охоронні договори.У 2006 р. проводилися ремонти пам'ятників за рахунок місцевих бюджетів та впорядковувалася територія навколо них. Найбільше коштів було виділено сільськими радами Баланівки, Війтівки, Джулинки, Михайлівки, М'якоходу, Осіївки, Серединки, Тернівки, Флорино, Чернятки.
Докладніше »»»»
Як різняться вони? Над деким вона так вже позбиткується, що і не передати. Але і в таких випадках, хто має силу, переборює негаразди і залишається людиною. Глушить їх горілкою лише той, у кого не вистачає терпіння вистояти. Полегшення при цьому хоч і настає, та лише до тих пір, поки зелений змій взагалі не візьме таку людину у свої міцні обійми. А так, як з них не так просто вже і вирватися, людина знову втрачає спокій, сім'ю, а то і життя.Над Володимиром Приком, який народився ще до війни, вона теж неабияк познущалася. Якось мати випросила у трактористів пляшечку гасу. Потрібно було чимсь світити. Вони ж, горе-жартівники, налили бензину.
Коли йду вулицями міста і проходжу біля храму – зупиняюсь на хвилину. Розглядаю його будівлю, що стрімко підноситься вгору. Це особливе місце. Тут кожен має задуматися над довколишнім світом. Храм закликає піднести очі до неба і пригадати, що кожен з нас – частина Всесвіту. Біля храму ми згадуємо, що маємо з повагою ставитися до матері і батька, до вчителів, до старших. Храм нагадує нам про цю правду для всіх.
Я народився у важкі післявоєнні роки в Голдашівці, тут розпочинав свою трудову діяльність. Хоч зараз і мешкаю у Бершаді, в рідному селі на кладовищі вічним сном спочивають мати, сестра, братова, дружина, інша рідня. Прийду до них, щоб відвідати, і серце крається. До сліз стає боляче за друзів, односельців. Адже, працюючи у свій час водієм, проїхав більшість республік колишнього Союзу, але такого безладу, як на нашому кладовищі, щось не бачив. Ворота давно "вросли" в землю, і скрізь панують бур'яни. Благоустроєм не займається ніхто роками. Ховають своїх рідних де хто хоче, ніякого порядку. Іноді, коли копають могилу на покійника, навіть добувають інші домовини. Ті ж, хто проводжає їх в останню дорогу, нерідко топчуться по інших захороненнях. Все це бачать і священнослужителі, яких у нашому селі аж два, представники місцевої влади і роками чомусь до цього немає ніякого діла. Чи не пора вже подумати про наведення всім миром порядку на цьому святому місці? Чи, може, взагалі слід "закрити" старе кладовище?
Кажуть, що кожне покоління має свої якісь особливості й часто не розуміє наступне. Я спробую переконати світ у протилежному. Можливо, мені це не вдасться, але...Хтось уже сказав, що всі ми (і сучасна молодь, і люди, що були юними 50 років тому) хочемо того самого: кохання та щастя, чи не так? Відрізняємося лише потребами та формами в їх задоволенні, бо раніше люди були раді клубам, у яких показували чорно-біле кіно, а перед тим були танці, а рік тому була війна. Вони, все одно, вважали себе щасливими, вміючи з високо піднятою головою та тримаючись за руку друга, долати будь-які труднощі.А чого хоче сучасне покоління? Усього! Нам усього мало. Часто ми не знаємо чого хочемо. Старенькі дідусь і бабуся можуть допомогти, та ми ж їх не слухаємо. "Що вони розуміють?" – думаємо ми. Часи змінилися, а люди залишились колишніми. Моє покоління могло би багато чому навчитись у "дітей війни". Потім про все пошкодуємо. "Якби молодість знала, якби старість могла!.."На долю моїх дідуся і бабусі випало, що з ними живе їхня онучка, тобто я, і не було ще жодного разу, щоб хтось з нас про це пошкодував.
Ще недавно я і мої ровесники, переступивши поріг Вінницького державного педагогічного університету, складали іспити, хвилювалися, раділи успіхам і сумували від невдач. А сьогодні попрощалися з мудрими, вимогливими викладачами, вірними друзями.П'ять років промайнуло, як одна мить. За цей час університет, гуртожиток стали для нас другою домівкою. Тут ми набиралися нових знань, пізнавали таїну слова, свій родовід, проводили різні наукові дослідження, на основі яких писали реферати, курсові та залікові роботи, мандрували "країнами" лексики, морфології, стилістики.
Ми єсть народ, якого правди сила Ніким звойована ще не була...Ці перефразовані слова класика української літератури Павла Тичини стали основою нашої ідеології, назвою нашого блоку – Народного блоку Литвина, до якого входять Народна Партія, Всеукраїнське об'єднання лівих "Справедливість", Українська селянська демократична партія. Ми сила, що сформувалася в новий період і для нового періоду.
Паспорт
Пошук
Новини
Довідники
Оголошення
Прогноз погоди
Фотоальбом
