[ 27.04.2007-23:30 ] «

Його добре знають не лише в районі за багаторічну працю, активну життєву позицію. Незважаючи на те, що Аркадію Петровичу Вайнеру виповнюється 80 років, він продовжує залишатися енергійним і небайдужим, очолює міську організацію ветеранів війни і праці, є членом президії їх районної ради.
Пригадується, як на одній із нарад у пору, коли він очолював Бершадське міжрайонне управління газового господарства, котрийсь із партійних секретарів сказав, що коли б усі були такими керівниками, як Вайнер, можна було б тільки пишатися. І заперечити того не можна було.
До Бершаді Аркадій Петрович переїхав з дружиною, яку направили до нас на роботу, в 1954-му. Починав із завідуючого їдальнею, але згодом перевели інструктором, а там і заступником директора заготконтори. Невдовзі обрали головою Пилипонівського сільСТ, потім став заступником голови райспоживспілки.

Докладніше »»»» 

  [ 22.04.2007-22:10 ] «

Переглядаючи трудові книжки працівників школи, звернув увагу на запис в трудовій книжці Гончарука Михайла Федоровича – робітника по ремонту обладнання Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Наша школа – єдине місце роботи цієї людини, а стаж – 47 років.
Народився Михайло Федорович у Флорино в той час, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт ще до народження сина. Так і не судилося найріднішим людям зустрітися. Смертю хоробрих загинув на полі бою червоноармієць Гончарук Федір, залишивши жінку вдовою, а сина – напівсиротою. Важкими були повоєнні роки. Відчувалися труднощі з їжею, одягом та взуттям. Тому з раннього дитинства на плечі юнака лягла важка чоловіча праця. Але це не завадило Михайлові успішно закінчити 10 класів школи №1. Відслуживши в армії, глибше закріпив набуті знання у шкільному гуртку з радіотехніки. І знову своя рідна школа, але в якості вже не учня, а працівника – і на все життя.

Докладніше »»»» 

  [ 04.04.2007-16:46 ] «

Творчо і наполегливо працює вчителька фізики Баланівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Лідія Іванівна Кушнір. Вона ніколи не шкодує часу для шкільної роботи: чи облаштовує кабінет фізики, чи працює з обдарованими учнями, чи додатково працює з тими, хто того потребує, чи заохочує до виготовлення наочних посібників і роздаткового матеріалу.

Докладніше »»»» 

  [ 17.03.2007-22:07 ] «

Олексія Пилиповича Степового, без сумніву, можна назвати живою легендою. На його долю випало стільки випробувань, що вистачило б не на одне життя. А почалося все ще тоді, коли малому Альоші було кілька літ од роду.
... Коли сільські активісти, виконуючи волю кремлівського тирана, ходили по Джулинці із гострими залізними прутами і вимітали в людей все їстівне, не обминули вони і подвір'я Пилипа Івановича і Катерини Олексіївни Степових. Та господар не хотів, щоб його діти вмирали голодною смертю і не дав зерна. Та де там було встояти проти злагодженої каральної машини. І батька арештували. Хоч згодом і випустили з в'язниці, та здоров'я вже не повернулося до нього, і він незабаром помер.

Докладніше »»»» 

  [ 07.03.2007-14:16 ] «

Кожна людина народжується на світ божий, щоб бути щасливою. Однак щастя не так легко впіймати. Тож коли проблеми звалюються скопом, так важливо, щоб не залишитися з ними наодинці.
Подружжя Бочкураків знають у Шляховій усі. Василь Васильович працює механізатором, а Валентина Миколаївна – донедавна була дояркою. Працьовиті і дружні, вони виховали трьох дочок, одна з яких вже й заміжня. А коли дочекалися онука Владислава, то радості не було меж. Батьки і діти добре розуміють одні одних, взаємодопомога в них понад усе.

Докладніше »»»» 

  [ 07.03.2007-14:15 ] «

Осіївка приваблива в усі пори року та особливо милує око весною, коли обіймається розкішною зеленню дерев та їх білорожевим цвітом, захлинається пташиним співом і купається в голубих ставках. Розмістившись обабіч широкої долини, порізаної греблями, заквітчавшись різнобарв'ям і причепурившись, вона оживає не лише зовні, а й наповнюється весняними турботами своїх мешканців, їх вселюдним виходом до землі, яка кличе селянина своїм одвічним зовом. Тоді й навколишні поля полюбовно спілкуються весь світловий день з мускулистими механізмами, які, керовані знавцями, засівають ниву, щоб віддячила вона за працю добірним урожаєм.
Саме тому поля СТОВ "Осіївське", як і ферми, інші виробничі підрозділи, зустрічають доглянутістю та порядком. І в усьому цьому відчувається причетність Людмили Тарасівни Глушко та її односельців.

Докладніше »»»» 

  [ 25.02.2007-14:52 ] «

Чимало однолітків усе життя знаходять затишок під батьківським дахом. Світлані Василівні Манченко довелося закінчувати середню школу і ветеринарний факультет вищого навчального закладу, коли проживала у Нижньому Новгороді. Мама зважилася переїхати з Берізок-Бершадських до неї.

Докладніше »»»»