Пару слів щодо концепції галереї.
Головним завданням галереї ПРОКОПА КОЛІСНИКА є презентаціця оригінальних творів сучасного образотворчого мистецтва.
ГАЛЕРЕЯ є культурно-освітнім, мистецьким, науково-дослідним, виховно-освітнім закладом і являє собою об’єкт матеріальної і духовної культури краю.
Основою експозиції галереї є твори Прокопа Колісника, виходця з села Поташня, художника-живописця, учителя і письменника .
В рамках свого завдання галерея виконує передовсім такі культурні, суспільно-корисні функції:
презентує твори сучасного образотворчого мистецтва як приклад прояву духовної культури також і інших митців;
чим відіграє важливу роль у виховно-освітньому процесі, естетичному вихованні підростаючого покоління, сприяє розвитку патріотичних, гуманітарних і етичних почуттів;
підтримує і сприяє розвидку образотворчої культури середовища;
організовує і проводить культурно-мистецькі заходи:
- мистецькі пленери,
- виставки образотворчого мистецтва, у власних та інших приміщен- нях такого характеру;
- наукові конференції,
- літературно-мистецькі зустрічі...
- формує галерейний фонд;
- вирішує власні творчі й дослідницькі задачі і приймає участь в творчих, мистецьких, науково-дослідницьких заходах організованих іншими істистуціями;
- видає матеріали, проспекти, каталоги, статі... пропагандаційного, популярізаціного, мистецького і наукового характеру;
- організовує культурно-суспільні заходи і приймає участь в проведенні таких заходів організованих іншими суб’єктами;
- надає інформації, поради та інші фахові послуги грамадскості, відповідно своєму призначенню;
- налагоджує контакти з іншими фізичними і юридичними особами які працюють в галузі образотворчої культури або сприяють і підтримують її збереження і розвиток.
Такого свята тут ще не було, принаймні такого не пам’ятають навіть найстаріші старожили. Це було свято для всіх – без штучно “заслужених” і незаслужено забутих , без назначено “праведних” і безправно відчужених, всі були запрошені - всі були вибрані, залежало лише від кожного особисто, в якій мірі він був здатний і хотів бути причетний до цієї справи. Прапор села підняла над селом Колісник Марія Матвіївна. У прекрасному виконанні співучого колективу сільських жінок прозвучала пісня “Зеленеє жито, зелене…” запрошуючи всіх до свята… Експозиція виставок в Галереї і Музеї, урочиста частина з нагоди свята, вернісажі, концерт, гостина… - все було зроблено і проведено на висо-кому мистецькому і культурному рівні. Не можу не згадати про коровай, такого красивого і смачного не печуть ніде на світі, недаремно саме калач-коровай, як символ гойності і гостинності з яким запрошують на весілля, на свято, на подію став основним елементом символом на гербі села. Всі учасники гостини, кожний, хто не знехтував нашим хлібом, отримав часточку коровая, часточку його тіла, його благодаті. Навіть сама Природа сприяла нашому святу: вже коли наситившись стравою духовною, помолишись і “Многая літа проспівавши”, люди сіли за столи, щоб підкрі-пити і тіло – надворі пішов сильний дощ. Не можна, без щему в душі, згадувати про те, як співали жінки… власне кажучи, всі учасники гостини, без розділу на “заслуже-них”… чи “ще більш хитрих…” і тих – простих, “нетитулованих”, всі, для кого народ-на культура не лише “професія”, не лише забава і спекуляція, але – суть, сіль і хліб насущний, а у хвилину радості і коровай – всі, у пісні преображалися. Особливо коли звучали найдавніші, найхарактерніші, найвластивіші для Поташі пісні: “Ой зійшов місяць, зійшов ясний…”, “Туман яром…”, “Ой гиля гусоньки на став…” та інші.
Чарункою на святі, чарункою меду, в прямому і метафоричному значенні, був цілий щільник меду, який подарували мені люди, котрі прониклися символікою назви нашої зустрічі, пригадаймо – “Поташня - чарунка Поділля”, бо ж напевне зрозуміли те, що без чарунки щільник нецілісний, а чарунка без щільника, власне, пусте місце. Дякую за розуміння.
Тепер в селі, в Музеї та Галереї проводяться різноманітні мистецькі заходи: пленери, виставки, концерти, літературні читання...Зокрема:
3 лютого 2005 в галереї була відкрита виставка під назвою: „Жовтогарячий колір преображення”- Прокіп Колісник – дні нової ери, фотографії з Майдану. На вернісажі звучала жива, Тарасова Силенка, бандура та поезія з уст Світлани Зіновської. Живописець Левко Воєдило подарував поташнянам збірку писанок та книжечку про них. У святі культури прийняли участь механізатори з усієї України, тобто учасники семінару з питань розвитку сільськогосподарської техніки (60 чоловік) який був організований і проведений в той час у Поташні та Бершаді.
9 травня в Музеї було відкрито вистаку до 60-річчя закінчення Другої світової війни (виставку підготувала Воробйова Ніна Феодосіївна)
11 травня 2005 в галереї було відкрито виставку творів Левка Воєдила (куратор П.Колісник).
(Окрім того, виставки „Жовтогарячий колір преображення” – Прокіп Колісник..., та Левко Воєдило –„Поташнянські пасторалі” були показаніі і в Бершадському, державному, районному, краєзнавчому музеї.)
А влітку 2005 в Поташні відбувся другий міжнародний, мистецький пленер
Майже два тижні художники: Левко Воєдило, Лесь Соловей, Володимир Гарбуз (з Києва), Микола Боднар (з Кишиць, Словаччина) та Прокіп Колісник (Україна-Словаччина) творили живописний образ цього мальовничого куточка Поділля. До них приєднався і фотохудожник Олександер Харват (з Луцька), щоб зафіксувати неповторні краєвиди Поташні. Попри цьому, як і ведеться в таких випадках, творчі діалоги при свічці ну і звичайно - пісня.
Мистецький пленер приїхали пітримати і наповнити своєю творчістю: поети Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, (з Києва, обоє лавреати Національної премії ім. Тараса Шевченка), Мирослав Лазарук (з Чернівців) та поетеса Світлана Зіновська (з Миколаївщини). А поет-пісняр Олександер Смик (окрім іншого і сам куратор таких мистецьких заходів у Кременці) своє поетичне слово, звичайно, проспівав під звуки своєї гітари. На вернісажі виставки звучала також бандура і поезія у майстерному виконанні бандуриста Василя Пиндика (з Чернівців).
На свято культури знову прибули культурні люди регіону, представники влади на чолі з Головою райдержадміністрації Світланою Шульц; представники фірм- донаторів проекту – фірми “Спайк”, „Віраж”, „Комаріда”; представники преси з невтомним пропагадистом регіональної культури журналістом Федором Шевчуком. Учасниками проекту, як і славнопам’ятного 2004 р. були і самі поташняни, передовсім – Марія Матвіївна Колісник, Василь Вальковий, Дмитро Цимбал, Ірина Бевзюк, Олена Анатолівна, Василь Данильченко, Катерина Львівна, Микола Сметанський, Марія Шиндер, Степан Цимбал, Ніна Воробйова, Валерій Бондар, Василь Тупиця, Анатолій Буга, Олена Баранова, Сергій Росолик, Онися Мацібора, шановні пані Маша, Галина, Марія, Світлана, Людмила, та інші...
Якщо культурно-мистецькі заходи в Поташі називати гучним словом „проект” то філософія такого проекту дуже скромна і проста – творчість, пробудження митця в кожному. Творчість яка проявляється в кольорі, слові, пісні, музиці, мелодії – гармонії, у гармонії з природою і людьми. Кожний учасник проекту вшиває свою чисницю у священне полотно культури – культури села, культури України, культури світу.